Один солдат та стояв на постої у дуже скупої баби. Трудненько доводилось солдатові добувати собі кожен окраєць хліба, а що вже про варену страву, то він і забув, яка вона на смак.

Занудився він зовсім на тих бабиних сухарях з водою і почав крутити головою, що б таке вигадати, щоб і себе вдовольнити і баби не прогнівити? Солдатики хитрі на всякі видумки, бо голод — не тітка. Знайшов він старого заіржавленого зуба від колишньої борони, приніс до хати та почав стругати та мити, щоб баба бачила, та все з примовою:

- Оце буде юшка, так юшка! І курятини не треба! Дозвольте, бабко, горня і води!

Баба, зацікавлена, дала солдатові чималеньке горня і, наливши зуб від борони водою, мерщій приставила його до жару.

Кипить, аж весело дивитись! А солдат все пробує та хвалить:

- От буде юшка, так юшка! Дозвольте, бабко, дрібок солі!

Дала бабка дрібок солі.

Згодом солдат просить ще й пшона трохи.

Дала баба пшона, бо то ж цікава штука, яка то юшка вийде з боронячого зуба.

Згодом просить солдат у скупої баби кілька картоплинок... і цибулю.

Дала баба і сала, бо то ж дуже цікава і нечувана штука — юшка з боронячого зуба!

А коли вже зуб добре уварився, що вжо пшоно і цибуля розкипіли, то солдатик вийняв його з горнятка і, сказавши, що він ще не на один раз згодиться, поклав обережно на полицю. А юшка була нічого собі і така на смак, неначе й не із зуба від борони варена!

Зміст

Вигляд