Гамлет Повернутися до книгиДо книги

ДІЯ I.

СЦЕНА I.--ЕЛЬСІНОР. МАЙДАНЧИК ПЕРЕД ЗАМКОМ. НІЧ.

ФРАНЦИСКО _на посту. До нього входить_ БЕРНАРДО (Л.Б.)

_Бер._ Хто там?

_Фран._ (П.Б.) Ні, ти відповідай мені:[1] стій і назви[2] себе.

_Бер._ Нехай живе король![3]

_Фран._ Бернардо?

_Бер._ Він.

_Фран._ Ти приходиш дуже точно, у свій час.

_Бер._ Щойно пробило дванадцяту; йди спати, Франциско.

_Фран._ За цю зміну вельми вдячний:

[_Переходить на_ Л.Б.]

це лютий холод, І на серці в мене туга.

_Бер._ Чи спокійною була варта?

_Фран._ Ані миша не шурхнула.

_Бер._ Ну, на добраніч. Якщо зустрінеш Гораціо та Марцелла, Моїх товаришів по варті,[4] скажи, щоб поспішали.

_Фран._ Здається, я їх чую. — Стій! Хто йде?

_Гор._ Друзі цієї землі.

_Мар._ І вірні піддані Данця.[5]

_Входять_ ГОРАЦІО _та_ МАРЦЕЛЛ (Л.Б.)

_Фран._ На добраніч вам.

_Мар._ О, прощавай, чесний солдате: Хто тебе змінив?

_Фран._ Бернардо став на моє місце. На добраніч вам.

[_Виходить_ ФРАНЦИСКО, Л.Б.]

_Мар._ Гей! Бернардо!

_Бер._ Скажи, Що, Гораціо там?

_Гор._ (_Переходить у_ Ц.) Частина його.[6]

_Бер._ (П.Б.) Вітаю, Гораціо: вітаю, добрий Марцелле.

_Гор._ Що, ця річ знову з'являлася сьогодні вночі?

_Бер._ Я нічого не бачив.

_Мар._ (Л.Б.) Гораціо каже, що це лише наша фантазія, І не дозволяє вірі заволодіти ним Стосовно цього жахливого видіння, що двічі з'являлося нам: Тому я вблагав його Разом з нами вартувати хвилини цієї ночі;[7] Щоб, якщо знову прийде ця примара, Він міг підтвердити побачене нашими очима[8] і заговорити до неї.

_Гор._ Дурниці! Дурниці! Воно не з'явиться.

_Бер._ Ходімо ж, дозволь іще раз штурмувати твої вуха, Які так міцно захищені від нашої розповіді, Тим, що ми бачили дві ночі поспіль.[9]

_Гор._ Гаразд, послухаємо, що скаже про це Бернардо.

_Бер._ Останньої ночі, Коли он та зірка, що на захід від полюса, Пройшла свій шлях, щоб освітити ту частину неба, Де вона зараз палає, Марцелл і я, Коли дзвін пробив першу...

_Мар._ Тихо, замовкни; дивись, ось він знову йде!

_Входить_ Привид (Ліворуч)

_Бер._ У тій самій подобі, наче мертвий король.

_Гор._ Дуже схожий:--це крає мені душу страхом і подивом.[10]

_Бер._ Він хоче, щоб до нього заговорили.

_Мар._ Заговори до нього, Гораціо.

_Гор._ Хто ти такий, що привласнюєш цю нічну пору,[11] Разом із тією величною і войовничою подобою, У якій величність похованого короля Данії Колись ступала? Іменем небес наказую тобі, говори!

_Мар._ Він образився.

[Привид _переходить_ Праворуч]

_Бер._ Дивись! Він іде геть!

_Гор._ Стій!--говори!--говори, наказую тобі, говори!

[_Виходить_ Привид, Праворуч]

_Мар._ Він зник і не відповідатиме.

_Бер._ Що таке, Гораціо! Ти тремтиш і зблід: Хіба це не щось більше, ніж просто уява? Що ти про це думаєш?

_Гор._ Перед лицем небес, я б у це не повірив, Без відчутного й правдивого свідчення[12] Моїх власних очей.

_Мар._ Хіба він не схожий на короля?

_Гор._ Як ти сам на себе: Саме в такі обладунки він був убраний, Коли бився з амбітним норвежцем.

_Мар._ Отак і раніше, двічі, точнісінько о цій глухій порі,[13] Військовою ходою він проходив повз нашу варту.

_Гор._ До якої саме думки схилитися,[14] я не знаю; Але загалом, як на мою думку,[15] Це віщує якісь дивні потрясіння для нашої держави.[16] У найвищі й найславетніші[17] часи Риму, Незадовго до того, як упав наймогутніший Юлій, Могили стояли порожні, а мерці в саванах Вищали й белькотіли на римських вулицях.

_Повертається_ Привид (П.Б.)

Але, (Л.Ц.) тихіше, дивіться! ось, він знову йде! Я перетну йому шлях, хоч би він мене й спопелив.

[ГОРАЦІО _перетинає шлях перед_ Привидом _на_ П. Привид _переходить на_ Л.]

Спинися, примаро! Якщо ти маєш хоч якийсь звук або володієш голосом,[18] Заговори до мене: Якщо є якась добра справа, яку треба зробити, Що принесе тобі полегкість, а мені — благодать, Заговори до мене: Якщо ти втаємничений у долю своєї країни, Якої, можливо, завдяки передбаченню можна уникнути, О, говори! О, якщо ти за життя накопичив Награбовані скарби в утробі землі,[19] Через що, кажуть, ви, духи, часто блукаєте після смерті, Розкажи про це: — спинися й говори!

[_Виходить_ Привид, Л.Б.]

_Мар._ Він зник! Ми чинимо неправильно, адже він такий величний, Зустрічаючи його проявом насильства.

_Бер._ Він уже збирався заговорити, коли заспівав півень.

_Гор._ І тоді він здригнувся, мов винуватець, На страшний поклик.[20] Я чув, Що півень, цей сурмач ранку, Своїм гучним[21] і пронизливим горлом Будить бога дня; і за цим його попередженням, Чи то в морі, чи у вогні, в землі чи в повітрі, Блукаючий і мандрівний дух[22] поспішає До свого сховища. Але погляньте, ранок, вбраний у багряну мантію, Ступає по росі он того високого східного пагорба: Припинімо нашу варту; і, моя вам порада, Повідаймо про те, що ми бачили цієї ночі, Молодому Гамлету; бо, клянуся життям, Цей дух, німий для нас, заговорить до нього.

[_Виходять_, Л.Б.]

СЦЕНА II. -- ПАРАДНА ЗАЛА В ПАЛАЦІ.

_Марш труб._

_Входять_ КОРОЛЬ _і_ КОРОЛЕВА, _перед ними_ ПОЛОНІЙ, ГАМЛЕТ, ЛАЕРТ,[23] лорди, дами _та_ почет.

_Король._ (R.C.) Хоч пам'ять про смерть нашого любого брата Гамлета Ще свіжа;[24] і хоч нам належало б Нести в серцях скорботу, а всьому нашому королівству Зсунути брови в єдиному горі; Проте розсудливість настільки поборола природу, Що ми з наймудрішим смутком[25] згадуємо його, Не забуваючи при цьому й про себе. Тому нашу колишню сестру, а нині нашу королеву, Владну співправительку цієї войовничої держави, Ми, ніби з переможеною радістю,[26] Взяли за дружину: і ми не знехтували[27] Вашими мудрими порадами, які вільно Супроводжували цю справу: — За все це ми вам вдячні. А тепер, Лаерте, які в тебе новини? Ти казав нам про якесь прохання; що це, Лаерте?

_Лаерт._ (R.) Мій грізний володарю, Вашого дозволу та ласки,[28] щоб повернутися до Франції; Звідки я, хоч і з радістю, прибув до Данії, Щоб віддати шану на вашій коронації, Та нині, мушу зізнатися, коли цей обов'язок виконано, Мої думки й бажання знову линуть до Франції І схиляються перед вашим милостивим дозволом і прощенням.

_Король._ Чи маєш ти дозвіл батька? Що скаже Полоній?

_Пол._ (R.) Має, мій володарю, (він вирвав у мене мій неохочий дозвіл Наполегливими благаннями; і, зрештою, Я скріпив його бажання своєю важкою згодою):[29] Благаю вас, дозвольте йому їхати.

_Король._ Лови свій сприятливий час, Лаерте; хай час буде твоїм, І за власним бажанням витрачай на нього свої найкращі чесноти![30] А тепер, мій племіннику Гамлете, і мій сину,----

_Гам._ (L.) Трохи більше, ніж рідня, та менше, ніж рідний.[31]

[Убік.]

_Король._ Чому це хмари досі висять над тобою?

_Гам._ Зовсім ні, мій володарю; я занадто на сонці.[32]

_Королева._ (L.C.) Мій любий Гамлете, скинь цей нічний колір[33], І поглянь на Данію оком друга. Не шукай вічно з опущеними віями[34] Свого шляхетного батька в праху: Ти знаєш, це звичайна річ, усе живе мусить вмерти, Переходячи крізь природу у вічність.

_Гамлет._ Так, пані, це звичайна річ.

_Королева._ Якщо так, Чому ж це здається тобі чимось таким особливим?

_Гамлет._ Здається, пані! Ні, так і є; я не знаю слова "здається". Справа не лише в моєму чорнильному плащі, добра матінко, І не в похмурому виразі обличчя, Ні, і не в повноводній річці сліз в очах, Разом з усіма формами, проявами, виставами скорботи, Що можуть правдиво описати мене: усе це, дійсно, здається, Бо це лише дії, які людина може зіграти. Але в мене всередині те, що перевершує будь-яку гру;[35] А це лише прикраси[36] і вбрання горя.

_Король._ Це мила і гідна похвали риса твоєї вдачі, Гамлете, Віддавати цей жалобний обов'язок батькові: Але, ти мусиш знати, твій батько теж втратив батька; Той втрачений батько, втратив свого;[37] і той, хто вижив, зобов'язаний, Через синівський обов'язок, на певний час Поринути у жалобну скорботу:[38] Але продовжувати[39] У впертому горюванні,[40] — це шлях Нечестивої впертості; це немужня скорбота: Вона показує волю, що противиться Небесам.[41] Ми просимо тебе, відкинь на землю Цю марну[42] скорботу; і думай про нас Як про батька: бо нехай світ занотує, Ти є найближчим спадкоємцем до нашого престолу; Наш перший придворний, родич і наш син.

_Королева._ Не дай твоїй матері благати даремно, Гамлете: Прошу тебе, залишся з нами; не їдь до Віттенберга.

_Гамлет._ Я зроблю все можливе, щоб скоритися вам, пані.

_Король._ Що ж, це люб’язна й прекрасна відповідь; Будь у Данії як ми самі. — Мадам, ходімо; Ця лагідна й добровільна згода Гамлета Всміхається моєму серцю:[43] на честь чого,[44] Не буде жодного радісного тосту, який Данія п'є сьогодні,[45] Про який велика гармата не сповістила б хмарам; Відлунюючи земним громом.

[_Знову лунає марш на трубах. Виходять_ КОРОЛЬ _та_ КОРОЛЕВА, _попереду_ ПОЛОНІЙ, Лорди, Дами, ЛАЕРТ _і_ Почет, П.Б.]

_Гам._ О, якби ж ця надто, надто тверда плоть розтанула, Скресла й перетворилася[46] на росу! Або якби ж то Всевишній не встановив Свій закон[47] проти самогубства! О Боже! О Боже! Якими втомливими, прісними, пустими й марними Здаються мені всі справи цього світу![48] Тьху на це! О тьху! Це неполотий сад, Що йде в насіння; речі дикі та грубі за своєю природою Повністю заволоділи ним.[49] Щоб воно дійшло до такого! Лише два місяці як мертвий! — ба ні, навіть менше, не два: Такий чудовий король; що був у порівнянні з цим, Як Гіперіон до сатира:[50] такий люблячий до моєї матері, Що не дозволяв[51] вітрам небесним Торкатися її обличчя надто грубо. Небо і земле! Чи мушу я згадувати? Чому, вона так горнулася до нього, Ніби зростання апетиту більшало Від того, чим він живився: І все ж, не минуло й місяця, — Не дай мені думати про це, — Слабкосте, твоє ім'я Жінка! — Якийсь короткий місяць; ще до того, як зносилися ті черевики, В яких вона йшла за тілом мого бідного батька, Як Ніоба, вся в сльозах; — вона вийшла заміж за мого дядька, Брата мого батька; але схожого на мого батька не більше, Ніж я на Геркулеса. Це не є добре, і не може привести до добра: Але розірвися, моє серце, бо я мушу мовчати!

_Входять_ ГОРАЦІО, БЕРНАРДО _та_ МАРЦЕЛЛ (П.Б.)

_Гор._ Вітаю вашу милість!

_Гам._ Я радий бачити вас у доброму здоров'ї: Гораціо, — або я забув сам себе.

_Король._ Що ж, це люб’язна й прекрасна відповідь; Будь у Данії як ми самі. — Мадам, ходімо; Ця лагідна й добровільна згода Гамлета Всміхається моєму серцю:[…

_Гор._ Він самий, мій володарю, і завжди ваш покірний слуга.

_Гам._ Сер, мій добрий друже; я обміняюся з вами цим іменем:[52] І що привело вас із Віттенберга, Гораціо?-- Марцелле?

[_Переходить до_ Ц.]

_Мар._ (П.) Мій добрий володарю,

_Гам._ (Ц.) Я дуже радий вас бачити; добрий вечір, сер.

[_До_ БЕРНАРДО, П.]

Але що, направду,[53] привело вас[54] із Віттенберга?[55]

_Гор._ (Л.) Схильність до ледарства, мій добрий володарю.

_Гам._ Я б не хотів почути таке від вашого ворога; І не робіть моєму вуху такого насильства, Змушуючи його повірити вашим же словам Проти себе самого: я знаю, що ви не ледар. Але які у вас справи в Ельсінорі? Ми навчимо вас пити до дна, перш ніж ви поїдете.

_Гор._ Мій володарю, я приїхав на похорон вашого батька.

_Гам._ Благаю, не насміхайся з мене, товаришу-студенте; Думаю, це було для того, щоб побачити весілля моєї матері.

_Гор._ Дійсно, мій володарю, воно настало дуже швидко.

_Гам._ Ощадливість, ощадливість, Гораціо! Запечене м'ясо з похорону Холодним подали на весільні столи. Краще б я зустрів свого найлютішого ворога[56] на небесах, Ніж побачив би той день, Гораціо! Мій батько,— мені здається, я бачу свого батька.

_Гор._ Де, Мій володарю?

_Гам._ У моїй уяві, Гораціо.

_Гор._ Я бачив його одного разу; він був славним королем.[57]

_Гам._ Він був людиною, як не поглянь, Я вже ніколи не побачу йому рівних.

[_Переходить до_ Л.]

_Гор._ (Ц.) Мій володарю, здається, я бачив його минулої ночі.

_Гам._ Бачив кого?

_Гор._ Мій володарю, короля, вашого батька.

_Гам._ Короля, мого батька!

_Гор._ Стримайте ваше здивування на мить[58] Й уважно вислухайте; поки я не перекажу, За свідченням цих панів, Про це диво вам.

_Гам._ Заради любові Небес, дозвольте почути.

_Гор._ Дві ночі поспіль цим панам, Марцеллу і Бернардо, на їхній варті, У мертву пустку й глупої ночі,[59] Випала така зустріч. Постать, схожа на вашого батька, Озброєна досконало, з ніг до голови, З'являється перед ними, і урочистою ходою Повільно й велично проходить повз них: тричі вона пройшла Перед їхніми приголомшеними й охопленими страхом очима, На відстані його жезла; тоді як вони, перетворені Від страху майже на драглі,[60] Стоять онімілі й не промовляють до неї. Це мені В моторошній таємниці повідали вони; І я з ними третьої ночі стояв на варті: Де, як вони й розповідали, збігаючись у часі Й подобі, підтверджуючи кожне слово, З'являється примара.

_Гам._ Але де це було?

[_Підходить до_ МАРЦЕЛЛА.]

_Мар._ (Пр.) Мій пане, на майданчику, де ми вартували.

_Гам._ (Ц.) Ви не заговорили до неї?

_Гор._ (Л.) Мій пане, я заговорив; Але відповіді не було: та якось мені здалося, Що вона підняла голову й ворухнулася,[61] Наче збиралася щось сказати: Але саме тоді голосно заспівав ранковий півень, І від цього звуку вона поспішно відсахнулася; І зникла з наших очей.

_Гам._ Це дуже дивно.

_Гор._ Присягаюсь життям, мій шановний пане, це правда; І ми вважали, що наш обов'язок[62] — Повідомити вам про це.

_Гам._ Справді, справді, панове, це мене тривожить. Ви стоїте на варті сьогодні вночі?

_Мар._ Стоїмо, мій пане.

_Гам._ Озброєна, кажете?

_Мар._ Озброєна, мій пане.

_Гам._ З голови до п'ят?

_Мар._ Мій пане, з голови до ніг.

_Гам._ Тоді ви не бачили Його обличчя?

_Гор._ О, бачили, мій пане; його забрало було підняте.[63]

_Гам._ І як, він супився?

_Гор._ З обличчям більш у смутку, ніж у гніві.

_Гам._ Блідим чи червоним?

_Гор._ Ні, дуже блідим.

_Гам._ І пильно дивився на вас?

_Гор._ Вкрай невідступно.

_Гам._ Хотів би я бути там.

_Гор._ Це вас дуже б вразило.

_Gem._ Мабуть, Мабуть. Довго він зоставався?

_Гор._ Доки хтось помірним темпом міг би полічити до ста.

_Мар._} } Довжелезно, довжелезно. _Бер._}

_Гор._ Не тоді, коли я його бачив.

_Гам._ Борода його була з просиню, чи не так?

_Гор._ Була, якою я бачив її за його життя, — смоляна з сріблом.

_Гам._ Я сторожуватиму сьогодні вночі; можливо, він знову пройдеться.

_Гор._ (Ц.) Поручитися можу, що пройдеться.

_Гам._ Якщо він набуде подоби мого шляхетного батька, я заговорю до нього, хоча б і саме пекло роззявилося й наказувало мені мовчати.

[_Переходить на лівий бік._] Благаю вас усіх: якщо ви досі приховували це видіння, нехай воно й надалі залишається втихомиреним[64] у вашому мовчанні; і що б там не сталося сьогодні вночі, дайте цьому розуміння, але не язика; я віддячу за вашу любов. Отже, бувайте: на майданчику, між одинадцятою і дванадцятою, я відвідаю вас.

_Гор._ (Пр.) Наш обов'язок вашій честі.

_Гам._ Вашу любов, як і мою до вас: Бувайте.

[_Виходять_ ГОРАЦІЙ, МАРЦЕЛЛ_ та_ БЕРНАРДО, Пр.]

Дух мого батька в озброєнні! Не все гаразд; підозрюю якусь лиху гру: швидше б настала ніч; а доти тихо, душо моя: лихі вчинки спливуть на людські очі, навіть якщо вся земля їх поховає. [_Виходить_, Л.Б.]

СЦЕНА III. — КІМНАТА В ДОМІ ПОЛОНІЯ.

_Входять_ ЛАЕРТ _та_ ОФЕЛІЯ (R.H.)

_Лаерт._ (L.C.) Мої речі вже на борту: прощавай: І, сестро, як тільки вітри будуть сприятливими,[65] Давай про себе знати.

_Оф._ (R.C.) Хіба ти сумніваєшся в цьому?

_Лаерт._ Щодо Гамлета і легковажності його прихильності,[66] Вважай це забаганкою, грою крові; Фіалкою ранньої весни природи, Ранньою, та не постійною, солодкою, та не довговічною, Пахощами й розрадою однієї хвилини.[67]

_Оф._ Лиш тільки так?

_Лаерт._ Він не може, як незнатні люди, Вирішувати за себе; адже від його вибору залежить Безпека і добробут усієї держави. Тож зваж, якої шкоди може зазнати твоя честь, Якщо занадто довірливо слухатимеш його пісні. Бійся цього, Офеліє, бійся, моя люба сестро; І тримайся в тилу своїх почуттів,[68] Подалі від пострілів і небезпеки пристрасті. Навіть найскромніша діва[69] є досить марнотратною, Якщо відкриває свою красу місяцю: Сама чеснота не уникає наклепницьких ударів: Тому будь обережною; найкраща безпека криється у страху: Юність бунтує проти себе самої, навіть коли нікого немає поруч.

_Оф._ Я збережу суть цього доброго уроку, Як сторожа свого серця. Але, мій любий брате, Не роби так, як деякі нечестиві пастирі, Що вказують мені крутий і тернистий шлях до неба, Тоді як самі, наче чванливі й безрозсудні гуляки,[70] Ступають встеленим первоцвітом шляхом розваг, Нехтуючи власними повчаннями.[71]

_Лаерт._ О, не турбуйся про мене. Я затримуюсь; — але ось іде мій батько.

_Входить_ ПОЛОНІЙ (L.H.)

_Пол._ Ти ще тут, Лаерте! На борт, на борт, як не соромно! Вітер уже підпирає плече твого вітрила,[72] І на тебе чекають. Ось, — моє благословення з тобою!

[_Кладе руку на голову_ ЛАЕРТА.]

І ці кілька настанов у своїй пам'яті-- Гляди, закарбуй.[73] Не давай своїм думкам язика, А жодній незваженій думці[74] — дії. Будь привітним, але аж ніяк не вульгарним. Друзів, яких маєш і чия відданість перевірена, Прикуй до своєї душі сталевими гаками; Але не мозоль долоню вітаннями З кожним новим, неопереним товаришем. Остерігайся Встрявати у сварку; але вже встрявши, Тримайся так, щоб супротивник остерігався тебе. Давай кожному своє вухо, але небагатьом — голос: Вислуховуй судження кожного,[75] але притримуй власну думку. Вбрання купуй таке дороге, як дозволяє гаманець, Але без химерій; багате, не кричуще: Бо одяг часто виказує людину; А у Франції люди найвищого стану й рангу Є вельми вишуканими й шляхетними, особливо в цьому.[76] Не будь ні боржником, ні позикодавцем: Бо позика часто втрачає і себе, і друга; А позичання притупляє вістря ощадливості.[77] І понад усе, — будь вірним самому собі; І з цього випливатиме, як ніч за днем, Що ти тоді не зможеш бути фальшивим з жодною людиною. Прощавай; нехай моє благословення закріпить це в тобі![78]

_Лаерт._ Найсмиренніше прощаюся, мій лорде.

[_Переходить_ ліворуч]

Прощавай, Офеліє; і добре пам'ятай, Що я сказав тобі.

_Оф._ (_Переходить до_ ЛАЕРТА.) Це замкнено в моїй пам'яті, І ти сам зберігатимеш від неї ключ.[79]

_Лаерт._ Прощавай.

[_Виходить_ ЛАЕРТ, ліворуч]

_Пол._ Що це таке він сказав тобі, Офеліє?

_Оф._ З вашого дозволу, щось стосовно лорда Гамлета.

_Пол._ Справді, добре згадано: Мені казали, що він останнім часом дуже часто Приділяв тобі час наодинці;[80] та й ти сама Вельми охоче і щедро приймала його: Якщо це так (а саме так мені й доповіли,[81] І то як застереження), мушу тобі сказати, Ти не розумієш себе так ясно, Як личить моїй дочці та твоїй честі. Що між[82] вами? Кажи мені правду.

_Оф._ Останнім часом, мій пане, він зробив чимало освідчень У своїх почуттях до мене.

_Пол._ Почуттях! Тьху! Ти говориш, як недосвідчене дівчисько, Не випробуване[83] в таких небезпечних справах. Ти віриш його освідченням, як ти їх називаєш?

_Оф._ Я не знаю, мій пане, що й думати.

_Пол._ Що ж, я навчу тебе: вважай себе немовлям; Раз ти сприйняла ці освідчення за чисту монету, Хоч вони не справжні. Цінуй себе дорожче; Або ж ти зробиш із мене дурня.

_Оф._ Мій пане, він домагався мого кохання У шляхетний спосіб.

_Пол._ Авжеж, спосіб, можеш так це називати; годі, годі.

_Оф._ І підкріпив свої слова, мій пане, Чи не всіма святими небесними клятвами.

_Пол._ Ага, сильця на куликів.[84] Я ж знаю, Коли горить кров, як щедро душа Позичає язику клятви: Скажу прямо, — Я б не хотів, просто кажучи, щоб віднині Ти так ганьбила будь-яку вільну мить,[85] Витрачаючи слова чи розмовляючи з лордом Гамлетом. Гляди ж мені, я наказую: йди собі.

_Оф._ Я коритимусь, мій пане.

Це безкоштовний уривок. Повна книга — на сторінці книги.

MiravaMirava
Електронні книги →

Зміст

Вигляд

‹
›
↩ Продовжити читання