THE FIRST AMERICAN CHESS CONGRESS.

У квітні 1857 року Нью-Йоркським шаховим клубом було випущено циркуляр «з метою з’ясування доцільності та прийнятності загального зібрання шахістів, які проживають в Америці». Цей заклик «зустрів гарячий і завзятий відгук серед аматорів та клубів Сполучених Штатів. Настільки сприятливим виявився настрій, що скрізь виявлявся, що було визнано доцільним продовжити справу та одразу завершити попередні приготування».[A] Беручи до уваги те, що рух було започатковано Нью-Йоркським шаховим клубом, визнавалося, що зустріч має відбутися саме в цьому місті.

Деякі з засновників Нью-Йоркського шахового клубу живі й досі, щоб віддати шану цій грі. Я вірю, що містер Джеймс Томпсон і полковник Мід плекали це дитя у давні часи, часом складаючи увесь Клуб без жодної допомоги. У той день малих починань, вірю також, вони перемогли Норфолкський (шт. Вірджинія) клуб, виявившись якраз на двох сильнішими за своїх супротивників. Тоді вони мандрували від дому до дому, в міру того як зростала кількість їхніх членів з прибуттям містера Чарльза Г. Стенлі, містера Фредеріка Перріна та інших. Близько 1855 або 1856 року Клуб поповнився двома підприємливими молодими гравцями — містером Теодором Ліхтенгайном та містером Деніелом В. Фіске; і саме останньому джентльмену належить заслуга в тому, що він першим запропонував цей Шаховий конгрес, який прославив геній Пола Морфі.

Влітку 1857 року, працюючи тоді в New York Herald, я час від часу заходив до підвалу будівлі навпроти редакції газети, де веселий товстий німець із неможливою для запам'ятовування назвою пригощав відвідувачів ковбасками та «лагером». Тут зазвичай збиралися члени Шахового клубу, оскільки господар надав шахи та дошки як приманку для відвідувачів.

Одного пополудня, граючи з колегою-репортером, якийсь джентльмен, котрого я згодом упізнав як пана Теодора Ліхтенгайна, підійшов до нас і вручив проспект майбутнього Шахового конгресу, висловивши думку, що подія такої важливості заслуговує на висвітлення в пресі. Так почалося моє знайомство з американськими шахістами-аматорами. Маючи невеликі навички гравця, я дуже любив цю гру і вирішив зробити все від мене залежне, щоб зібрання пройшло успішно.

Мої візити до пивниці, а згодом і до Клубу, стали частими, і Організаційний комітет, виявивши, що я і можу, і хочу працювати, зробив мені честь, призначивши одним із секретарів.

Конгрес мав відкритися 6 жовтня, але гравці почали прибувати за кілька тижнів до цього. Першим прибув суддя Мік з Алабами, справді величний на вигляд чоловік. Незабаром за ним послідував пан Луїс Полсен із Дьюбюка, штат Айова, чиї вражаючі виступи наосліп на Заході були предметом загальних розмов і майже цілковитого невір'я серед східних гравців. Від судді Міка ми вперше почули про дивовижну силу Пола Морфі. Він сказав Нью-Йоркському клубу, що якщо юний луїзіанець візьме участь у турнірі, то неминуче вирве пальму першості у всіх суперників.

Ми дуже боялися, проте, що пану Морфі не вдасться покинути свої юридичні студії заради участі в Конгресі, але коли пан Фіск сповістив про отримання телеграми, в якій зазначалося, що він *en route*, усі зустріли цю новину із задоволенням. Пан Паульсен тепер виступив на підтримку судді Міка й заявив, що Пол Морфі забере перший приз турніру, обґрунтовуючи свою думку двома чи трьома опублікованими партіями юного луїзіанця, які він вважав гідними стати в один ряд із найкращими шедеврами шахової стратегії. Благий жребий привів юного героя до Нью-Йорка приблизно за два дні до початку Конгресу.

Хто з присутніх того вечора не пам'ятає першої появи Пола Морфі в Нью-Йоркському шаховому клубі? Секретар, пан Фредерік Перрін, хоробро викликався стати його першим суперником і чинив приблизно такий самий опір, як комар лавині. Тоді хто ж увійшов до кімнати, як не воїн Стенлі, з томагавком у одній руці та скальпами Шультена й Руссо в іншій. Пролунали гучні вигуки: «Стенлі! Стенлі!», і пан Перрін поступився своїм місцем новоприбулому на знак поваги до такого загального прохання. Так розпочався поєдинок, або радше низка поєдинків, у яких пан Стенлі був справді вражений. «Мат» слідував за «матом», аж доки він не підвівся зі стільця розгублений та переможений.

Наступного дня зібрані делегати та аматори з різних клубів організували Конгрес шляхом обрання президента в особі судді Міка, пана Фіска — секретарем, чотирьох помічників секретаря, маршалів, скарбника тощо. Усі ці детальні питання, а також зіграні партії, ухвалені закони тощо, зрештою з'являться в довгоочікуваній «Книзі Конгресу», що вийде одночасно із завершенням «Каталогу Британського музею».

За відсутності «Книги Конгресу» я маю надати короткий нарис її засідань, щоб простежити кар'єру Пола Морфі _ab initio_. Зайнявши розкішну залу, яку Нью-Йоркський комітет з управління обрав для зустрічі, шістнадцять учасників Великого турніру перейшли до жеребкування, щоб об'єднатися в пари. Доля ще ніколи не була такою сприятливою, як під час цього об'єднання супротивників. Очевидно, що якими б рівними за силою здавалися двоє супротивників, один виявиться сильнішим за іншого. Це аксіома, що не потребує доказів. З шістнадцяти один є кращим за решту, а один із решти п'ятнадцяти є сильнішим за чотирнадцятьох інших. Останнього гравця може звести жереб у першому колі турніру з першим, і хоча він незрівнянно перевершує всіх, окрім одного, він втрачає будь-який шанс на приз, оскільки його одразу виводять _hors du combat_.

Серед шістнадцяти гравців, які вступили до змагання, двоє безперечно були найсильнішими, а саме пани Морфі та Полсен; і висловлювалося чимало побоювань, як би вони не зійшлися в першому турі. Проте цього не сталося. Пан Полсен грав у парі з паном Деннісом Джулієном, добре відомим складачам задач і джентльменом, чия гостинність до шахістів навряд чи потребує похвали з мого боку. Пан Джулієн дозволив внести своє ім'я до списку учасників Великого турніру за відсутності представника Коннектикуту, пана С. Р. Калтропа, але оскільки останній гравець прибув незабаром після того, пан Джулієн був надзвичайно радий поступитися місцем на його користь. Супротивником пана Морфі був пан Джеймс Томпсон із Нью-Йорка, джентльмен, який завершив свою шахову освіту в Кафе де ла Режанс і Лондонському шаховому дивані, відомий блиском і сміливістю своєї атаки та впертістю в розігруванні гамбіту Еванса щоразу, коли йому випадає нагода. Якби пана Томпсона не звели проти такого грішного супротивника в першому турі, він випробував би сили декого з інших гравців.

Другим суперником містера Морфі був суддя Мік. Коли вони сіли навпроти один одного, на думку спадали Давід і Голіят; зовсім не тому, що суддя хизувався у будь-який спосіб на манір високого філістимлянина, бо скромність прикрашає всі його вчинки, але різниця в об'ємах між двома супротивниками була такою ж, як між сином Єссея та забіякою з Гема, і в обох випадках менший виявився більшим. Суддя Мік сів за стіл із вочевидь сформованою впевненістю щодо результату, і хоча запевнив свого юного суперника, що якщо той і далі оголошуватиме йому мати, не даючи ані найменшого шансу, то покладе його собі до кишені, проте втішав себе думкою, що Пол Морфі вчинить із рештою так само, як і з ним.

Досі наш герой виграв кожну партію. У третьому турі він зустрівся з найсильнішим гравцем Нью-Йоркського клубу, містером Теодором Ліхтенгайном, джентльменом, який раніше обіймав посаду президента Шахового кола (Cercle des Echecs) у Кенігсберзі в Пруссії та був чудовим представником берлінської школи гри. Зрештою містер Ліхтенгайм виборов третій приз турніру, і хоча не виграв у містера Морфі жодної партії, йому вдалося звести гру внічию, що проти такого грізного суперника майже варте того, аби вважатися перемогою.

Містер Полсен також успішно пройшов перший і другий тури, не програвши й не звівши внічию жодної партії, і, ніби намагаючись не відставати від свого великого суперника, він теж зірограв «унічию» в третій секції турніру — з доктором Рафаелем з Кентуккі. Тепер мало вирішитися питання чемпіонства Нового Світу, і хоча більшість передчувала результат, проте чимало глядачів вважали, що західний лицар може виявитися для Морфі твердим горішком. Гра містера Полсена відзначається стабільністю й аналітичністю до найменших нюансів. Спираючись у своїх діях на ґрунтовне знання Філідора, він витискає зі своїх пішаків стільки ж, скільки більшість інших — із фігур. У відповідь на слова пана де Рів'єра я якось чув, як Морфі сказав: «Містер Полсен ніколи не припускається оминок; я — іноді припускаюся».

Буде справедливо щодо пана Паульсена зазначити, що він ані на хвилину не уявляв, ніби зможе перемогти пана Морфі. Настільки високою була його оцінка дивовижних здібностей останнього до комбінації, що його часто чули за заявами: «Якби Андерсен і Стаунтон були тут, вони б не мали жодних шансів проти Пола Морфі; і він переміг би також Філідора й Лабурдонне, якби вони були живі». І коли після закінчення конгресу пан Морфі запропонував фору «пішак і хід» будь-кому і кожному гравцю в Америці, пан Паульсен заявив, що той запросто зміг би дати таку фору йому. Але це незмінне зізнання в меншовартості анітрохи не заважало йому докладати максимум зусиль, щоб стати переможцем, хоча першість визначалася лише тим, хто з гравців виграє п'ять партій. Якщо мені зраджує пам'ять, то здається в третій партії пан Морфі припустився помилки, яка зіпсувала одну з найкращих комбінацій, коли-небудь бачених на шахівниці. Ця комбінація складалася з якихось вісімнадцяти чи двадцяти ходів, а її вихідною точкою була одна з тих сміливих жертв, які європейські гравці вшановують назвою «a la Morphy». Бувши впевненим у неминучому результаті (_humanum est erraret_ майже втрачає своє значення, коли застосовується до його комбінацій), наш герой грав швидко й схибив у ході. Наслідком стали втрата атаки та фігури, і вочевидь партії; найпалкіший прихильник Пола Морфі вірив, що йому неможливо уникнути поразки. Але хоч він і сердився на самого себе за необачність, він не зневірився, а взявся до роботи з мужністю і звів гру внічию. Остання частина цієї партії є шедевром наполегливості та стратегії. Результат турніру добре відомий. Пан

Морфі виграв п'ять партій, одну звів унічию і програв одну у заключній частині — лише одна програна битва за всю кампанію. Шахові аннали не дають прикладу подібної перемоги.

ПРИМІТКИ:

[A] Проспект «Національного шахового конгресу».

Зміст

Вигляд