_Моя родина – моя мати, втілення краси та милосердя, – шляхетність характеру мого батька, – розпалювання вогнищ на скелях Раю та запуск повітряних зміїв із Чистилища разом із дядьком Семом Вордом, – мій брат-солдат, – мій брат-юрист._

У 1820 році моя мати, вродлива вісімнадцятирічна дівчина, була представлена нью-йоркському суспільству її сестрою, місіс Семюел Вард, дружиною Семюела Варда, банкіра з фірми Prime, Ward & King. Вона була справжньою красунею в ті часи, коли Роберт і Річард Рей, а також Прескотт Холл були частиною _jeunesse dorée_ цього міста. На мою думку, вона була найгарнішою жінкою, схожою на героїнь картин Мурільйо, яку я коли-небудь бачив, і вона була такою ж доброю, якою була красивою – ангелом у справах милосердя та співчуття до своєї раси. Портрет Шарлотти Корде в Луврі – це портрет моєї матері. Схожість виникла через те, що її сім’я по материнській лінії походила від сім’ї Корде з Франції. Це також пояснює, чому всі члени моєї сім’ї, від давніх часів, були відданими демократами. Ніхто не був надто скромним, щоб моя мати не прийняла його, не подбала про нього та не виявила співчуття. Її улюбленим заняттям було перебування біля ліжка пацієнтів у лікарні та в класі її дітей. Вона дотримувалася заповідей свого прадіда по материнській лінії, преподобного Габріеля Маріона (діда генерала Френсіса Маріона), викладених у його заповіті наступним чином: «Що стосується бідних, я завжди ставився до них як до своїх братів. Я знаю, що моя люба сім’я наслідуватиме мій приклад». У ньому також містилася така фраза: «Я дарую їй, своїй дружині, мою нову карету та коней, щоб вона могла відвідувати своїх друзів з комфортом». Цей предок прибув з Рошелі на великому кораблі, який був орендований кількома багатими сім’ями гугенотів для перевезення до Кароліни. Хюгери, Трап’єри та інші прибули на тому ж кораблі. Він не покинув Францію з порожніми руками, оскільки після прибуття до Кароліни він купив плантацію на Гус-Крік, поблизу Чарльстона, де й був похований.

У 1820 році моя мати, вродлива вісімнадцятирічна дівчина, була представлена нью-йоркському суспільству її сестрою, місіс Семюел Вард, дружиною Семюела Варда…

У цьому місті вона була справжньою красунею, і в неї було безліч шанувальників, поки молодий грузин, мій батько, не з’явився і не завоював її прихильність, забравши її до Саванни. Він щойно закінчив Прінстонський коледж, але його навчання було перерване великою пожежею в Саванні (його рідному місті), яка знищила місто, зокрема й міську власність мого діда. Коли сталася пожежа, старий джентльмен відмовився покидати свій будинок (тепер це готель «Пуласкі»), і його силою винесли з палаючої будівлі в кріслі. Тоді він володів найціннішою частиною міста, і одразу ж почав відновлювати її. Його родичі не хотіли йому допомагати, тому він покликав свого єдиного сина, який тоді навчався в коледжі, і змусив його підписати всі його векселі, і таким чином отримав від банків гроші, необхідні для будівництва. Він узяв на себе занадто багато, і мій батько протягом третини свого життя ніс тягар боргів, які виникли тоді. Але він не зневірився, почав працювати адвокатом і почав нове життя зі своєю прекрасною молодою дружиною з Півночі.

У той час існували великі упередження проти людей з Півночі. Мати мого батька ніколи не пробачила моїй матері, що та була жінкою з Півночі, і коли вона померла, хоча й знала, що її син обтяжений боргами батька, наполягла на тому, щоб він звільнив усіх негрів, які належали їй і були заповідані йому, і заповів це, вимагаючи, щоб він зробив це як її останню смертну волю. Немає потреби казати, що він це зробив, і не тільки це, але й став опікуном цих людей і допомагав їм та піклувався про них, поки був живий. Будучи неодноразово мером міста Саванна, він міг їх захищати, і вся кольорова громада була настільки віддана йому, що один Ендрю Маршалл, священник найбільшої кольорової церкви в місті Саванна, молився за нього щонеділі, як це роблять у нашій єпископальній церкві за президента Сполучених Штатів. Маючи п’ятьох синів і одну доньку, намагаючись утримувати їх за рахунок своєї практики в адвокатській конторі, цей найкращий з батьків кожного літа, за винятком одного-двох випадків, відправляв свою сім’ю на Північ, до Ньюпорта, штат Род-Айленд, який у той час був справжньою південною колонією.

Тоді в Ньюпорту було в моді орендувати на літо будинок у фермера на острові, а не жити в місті. Я добре пам’ятаю, як разом із моїм дядьком Семом Вардом, доктором Френсісом з Нью-Йорка та моїм батьком ми розпалювали багаття на скелях Парадайз-Рокс на Четверте липня та запускали повітряних зміїв із місця під назвою Пургаторіо. Першою допомогою для цього старанного чоловіка було відправити його старшого сина до Вест-Пойнта, де, як я тут додам, він приніс велику честь родині, ставши, будучи та померши благородним солдатом і християнином. Можна сказати, що він воював в обох арміях, хоча я вважаю, що він служив лише в Мексиканській війні, закінчивши Вест-Пойнт другим у своєму класі та вступивши до корпусу артилерії; тож замість того, щоб воювати, він виготовляв зброю, лив гармати тощо. Його гордістю було те, що він був солдатом. Його останньою проханням було, щоб міністр оборони дозволив поховати його останки у Вест-Пойнті, і ця прохання була задоволена. Мій другий брат, Голл, виріс із поетом Мілтоном, який завжди був у нього під рукою. Він був чудовим студентом. У маленькому містечку Спрінгфілд, штат Джорджія, де у моєї родини був заміський будинок, і де ми іноді проводили літо в соснових лісах, я пам’ятаю, як у віці п’ятнадцяти років читав Декларацію незалежності Четвертого липня з амбони сільської церкви перед нащадками старих сальцбурзьких поселенців, які прибули незабаром після Оґлторпа, і саме перед цією аудиторією фермерів із соснових лісів, на зустрічі нашого дискусійного клубу в цьому містечку, я обговорював із цим братом питання: «Яка з пристрастей сильніша: любов чи амбіції», він виступав за амбіції, а я за любов.

Я добре пам’ятаю, як звернувся до нього так: «Якщо його девіз – це девіз непереможного Геракла, то я приймаю девіз його супротивниці, переможниці Венери. Я зі своєю пращею та камінням вступлю в цю нерівну битву і сподіваюся таким чином перемогти великого Голіафа». Дванадцять чесних і порядних чоловіків, які були присутні під час цієї розмови, винесли рішення на мою користь. До кінця своїх днів цей мій брат керувався тією ж самою амбіцією; вона зробила його тим, ким він став – великим юристом, юристом Тихоокеанського узбережжя; він хвалився мені, що врятував сімнадцять життів, жодного разу не програвши справу про вбивство. Я відмовився від амбіцій і протягом усього життя, і до сьогодні, віддаю перевагу своїй богині Венері. Після того, як цей брат склав іспити в юридичній колегії штату Джорджія, він вирушив у навколосвітню подорож. Коли він дістався до Сан-Франциско, він почув про відкриття золота, і коммодор Джонс, який на той час командував нашою Тихоокеанською ескадрою, попросив його взяти на себе представництво кількох моряків, які скинули офіцера за борт і дезертирували, і саме це змусило його оселитися там і зайнятися адвокатською практикою.

ЗАКОН І ПРИБИРАННЯ.

Зміст

Вигляд