1905
_Усі права захищено._
КОМУ
ІДЕАЛЬНИЙ КРИТИК
Я мушу подякувати редакторам «Westminster Gazette», «The English Illustrated Magazine» та «Country Life» за дозвіл передрукувати деякі з поданих далі віршів. — В. Дж.
ЗМІСТ
СТОРІНКА До Г. М. К. 1 На півдорозі 2 Біла магія 4 Серенада 5 Тінь 6 Дім мірошника 8 «Я сплю, а серце моє чуває» 13 Безсмертник 14 Дві королеви 15 Загублений слід 16 Біля струмка 18 Привид 18 До Аврелії, з перловим намистом 19 За мурами 20 «Нумо, вставайте, мандрівники» 22 Відлуння 24 Молодий місяць 26 Душа 27 Балада про Гакона 29 Ignis Fatuus 33 Маленький дрімлюга 34 Володіння 36 Церква Ерлі 38 Флейтист 39 У Нижньому Єгипті 42 Зима і весна 44 Побачення 45 Поклик 47 Час і простір 49 Переклад 50 Чари 52 Ленор в оливкових гаях 54 Новорічна ніч 55 Три вірші для дітей-- I. Бузок 57 II. Сни 58 III.
<p> Снігова відьма 61<br> Долина царів 62<br> Низинний орач 65<br> Пізній лютий 67<br> З вікна потяга 68<br> Вірші про Індію--<br> I. У манговому гаю 70<br> II. Ніч на рівнинах 73<br> III. Місце спочинку 75<br> IV. Вечір на опійних полях 77<br> V. «Бог великий» 78<br> VI. Мусульманський цвинтар 81<br> VII. Цвітіння вишні в Дагшаї 83<br> VIII. «З військовими почестями» 85<br> IX. Далекий храм 87 </p>
ДЛЯ Г. М. С.
Сьогодні на нас спадає тиша, Наші вуста зімкнуті, ми не говоримо, Але в очах одне одного ми шукаємо І знаходимо те, що кожен хотів би сказати.
Так глибоко це криється, мов непорушна скеля, Загартована життям, любов'ю, сльозами, Під потоками часу та років, Вибудувана й вкорінена в минулому.
І часом, коли настає відплив, Від Північного моря долинає голос; Через піски до тебе й до мене Він кличе із земель, покинутих давно.
Повз болота, що розкинулись тьмяні й широкі, Крізь вогкі, сірі морські тумани, що наповзають, Із тієї юності, що минула назавжди, Він приходить до нас через приплив.
Як нам промовляти? Які слова здатні висловити Те, для чого немає відомих слів, Що кличе до нас із безлюдних місць Крізь минуле, крізь теперішнє, крізь сьогодні?
❦
НА ПІВДОРОЗІ
Світ — не той сон із живого золота, Який ми бачили в юності; Тоді вся велич, яку міг вмістити захід, Палала, згортка за згорткою, Розплавленою вуаллю, накинутою на його врата, За тінню якої роки ще тихо спали, Немов нерозказані казки; Але тепер, за голими й холодними буками, За лісами, що розкинулися далеко на пагорбі, Хмари холодні.
І життя — не та подорож, яку ми планували, Вирушаючи в путь на світанку; Ми казали: «Ми відпочинемо тут і оглянемо край, Або станемо На цих пагорбах і подивимося на стигле збіжжя, Або відійдемо до озера, щоб поспостерігати За зграєю диких птахів»; Але тепер ми знаємо, що мусимо йти швидко й суворо, Якщо хочемо перетнути пустелю до того, як темрява Наповзе на пісок.
І смерть — не тьмяна й далека тінь Десь ген на тлі неба; Напівпомітна пастка, що чекає на інших, Поки ми, вбрані У гордість і пишноту юності, проносимося повз. Ми думали зустріти її з духом, загартованим Здобутими перемогами; Але тепер ми знаємо, коли половина шляху пройдена, Наша надія лише на те, щоб дійти до неї без ганьби І без страху.
❦
БІЛА МАГІЯ
Я бачив, як минулої ночі вийшов і спинився місяць Над рівнинами хмар, Мов самотній вождь, який біля дверей свого намету Дивиться вниз на безмовний лісовий діл З далекого муру на висоті, І скидає свій гордий плащ У плинні випари світла.
О вартівнику на витканій з планет крутизні, Чиї осяйні стопи стоять Над примарними чарами небес! Притягни мене, раба, своїми владними очима, Поки повільні години повзуть у беззвучному колі, Крізь цей світ, поки ще Серце світу здіймається під завісою сну.
О блідолиций вождю! Земля і небо завмерли, І лише ми з тобою не спимо; Я йду з розпростертими руками й полоненим духом, Вперед крізь розкидані могили, де, спочиваючи міцно, Мертві посіяні по полях, пасовищах і пагорбах І в оповитих туманом хащах; О блідий вождю! Підійми мене на висоту, У плинне світло.
❦
СЕРЕНАДА
О троянди, що гуртуються на сонячній стіні У запашні грона білого й червоного, Схиліть, схиліть свої гілки, усі як одна, Під ясним червневим небом у пагожу днину; І скажіть їй, що я шлю Ніжну звістку.
А ти, березко, там на воротах, Зі своїми блідо-білими дзвіночками та легким листям, що гойдається, Скажи їй, що любов моя сильна, немов доля, Вічно вірна і чіпка, наче твої вусики; І поцілуй її, ніжно й несміливо, Як вона йтиме повз.
О жасмине, у вінках духмяних зірок, Що сплітаються на балконах та кам'яній кладці, Підіймись і пройди крізь ґрати її вікна І принеси серед своїх пуп'янків моє палке вітання; А тоді прошепочи, солодко й повільно: «Він чекає внизу».
❦
ТІНЬ
Яка душа торкнулась твоїх віт, кипарисе, Що ти вказуєш так високо; Що ти, чий корінь може бути серед могил, Завжди дивишся в небо?
Похмурий вартовий давно занедбаної гробниці, Якого видно понад струхлявілим муром, Або ж зрослий там, де квітнуть сади з фонтанами, І червоніють та обсипаються троянди.
Ледве гомонить вітер, коли розгойдує Твій стовп — темний, суворий; Ледве вечірній легіт, що грає навколо тебе, Приносить музику для слуху.
Це безкоштовний уривок. Повна книга — на сторінці книги.
