ЖИТТЯ І ДУМКИ ТРІСТРАМА ШЕНДІ, ДЖЕНТЛЬМЕНА

Лоренс Стерн

Зміст

Том I. Том II. Том III. Том IV.

Лоренс Стерн

Ταράσσει τοὺς Ἀνθρώπους οὐ τὰ Πράγματα, Ἀλλὰ τὰ περὶ τῶν Πραγμάτων Δόγματα.

ВЕЛЬМИШАНОВНОМУ М-ру П І Т Т У.

THE LIFE AND OPINIONS OF TRISTRAM SHANDY, GENTLEMAN by Laurence Sterne Contents Volume I. Volume II. Volume III. Volume IV. Laurence Sterne Ταράσσει τοὺς Ἀνθ…

П А Н Е,

НІКОЛИ ще жоден бідолашний автор посвяти не покладав менше надій на свою Посвяту, ніж я на цю свою; бо вона написана в глухому кутку королівства, у відлюдній хатині під солом’яною стріхою, де я живу, постійно намагаючись відгородитися від недуг та інших життєвих бід за допомогою веселощів; будучи твердо переконаним, що щоразу, коли людина усміхається, —— а тим паче, коли вона сміється, це щось додає до цього Фрагмента Життя.

Я покірно прошу, сер, щоб ви вшанували цю книгу, взявши її — (не під свій Захист, — вона мусить захищати себе сама, а) — з собою за місто; де, якщо мені колись скажуть, що вона змусила вас усміхнутися; або якщо я зможу уявити, що вона хоч на мить позбавила вас болю — я вважатиму себе таким же щасливим, як державний міністр; —— можливо, набагато щасливішим за будь-кого (за єдиним винятком), про кого я читав чи чув.

_Я є, ВЕЛИКИЙ СЕР, (і, що робить вам більше Честі) Я є, ДОБРИЙ СЕР, Вашим Доброзичливцем, та найпокірнішим Співпідданим,_

А В Т О Р.

ЖИТТЯ ТА ДУМКИ ТРІСТРАМА ШЕНДІ, джентльмена.

Р О З Д І Л I

Хоч би мій батько, хоч би моя мати, а чи й обидва разом — бо ж за обов’язком обидва рівною мірою були до цього причетні, — зважили б на те, що вони роблять, коли мене зачинали; якби вони належно зважили, скільки всього залежить від їхньої тодішньої справи; — що йдеться не лише про появу на світ розумної істоти, а й про те, що від тогочасних нахилів та настроїв, можливо, залежать і щаслива будова та температура його тіла, і його геній, і сама склад його розуму, — а також, наскільки їм було відомо про інше, то й доля всього його роду; — Якби вони все це належно зважили й обміркували та діяли відповідно, — я щиро певний, що виглядав би у світі зовсім інакше, аніж той, у якому читач, мабуть, мене побачить. — Повірте мені, любі добрі люди, річ ця зовсім не така незначна, як дехто з вас може гадати; — ви всі, наважуся сказати, чули про життєві духи, як-от про те, як вони передаються від батька до сина і т. д., і т. п., — і багато чого на ту саму тему: — Ну, можете повірити мені на слово, що дев’яносто відсотків людського розуму чи дурості, його успіхів і невдач у цьому світі залежать від їхніх рухів та активності, а також від тих різних колій і напрямів, у які ви їх спрямовуєте, так що коли вони вже рушили з місця, байдуже, правильно чи ні, — біжать собі чимдуж як шалені; і торують ті самі стежки раз у раз, аж поки не витопчуть дорогу, таку рівну й гладку, як садова алея, з якої, коли вони вже до цього звикли, часом і сам Диявол не зможе їх збити.

_Прошу, любий_, мовила моя мати, _чи не забув ти завести годинника?—Боже м—!_ скрикнув мій батько, не стримавши оклику, але водночас намагаючись притишити голос,——_Чи перебивала коли-небудь жінка, від самого створення світу, чоловіка таким безглуздим запитанням?_ Прошу, що ж тоді казав ваш батько?————Нічого.

Р О З Д. II

———Тоді, безумовно, у цьому питанні, наскільки я бачу, немає нічого ані доброго, ані поганого.——Тоді, дозвольте мені сказати вам, сер, це було щонайменше дуже недоречне питання,—тому що воно розпорошило й розсіяло тваринні духи, чиїм обов'язком було супроводжувати та йти пліч-о-пліч із _ГОМУНКУЛОМ_, і безпечно провести його до місця, призначеного для його прийняття.

ГОМУНКУЛ, сер, у якому б ницому та сміховинному світлі він не поставав, у цей вік легковажності, перед оком глупоти чи упередженості;—для ока розуму в науковому дослідженні він визнається—ІСТОТОЮ, що охороняється та наділена правами.——Найдрібніші філософи, які, до речі, мають найширше розуміння, (їхні душі обернено пропорційні їхнім дослідженням) незаперечно доводять нам, що ГОМУНКУЛ створений тією ж рукою,—породжений у тому ж природному порядку,—наділений такими ж руховими силами та здібностями, що й ми:—Що він складається, як і ми, зі шкіри, волосся, жиру, плоті, вен, артерій, зв'язок, нервів, хрящів, кісток, кісткового мозку, мозку, залоз, геніталій, тілесних рідин та суглобів;—є Істотою такої ж активності,—і в усіх сенсах цього слова, такою ж мірою і настільки ж справжнім нашим ближнім створінням, як і лорд-канцлер _Англії._—Йому можна принести користь,—йому можна завдати шкоди,—він може отримати відшкодування; одне слово, він має всі домагання та права людства, які _Туллій, Пуфендорф_ чи найкращі письменники-етики визнають такими, що випливають із цього стану та зв'язку.

А тепер, любий сер, що, якби дорогою наодинці з ним трапилося якесь нещастя!—або якби через страх перед цим, природний для такого юного мандрівника, мій маленький Джентльмен дістався кінця своєї подорожі жалюгідно виснаженим;—його м'язова та чоловіча сила зносилися б до нитки;—його власні життєві духи були б невимовно збурені,—і якби в цьому сумному, розладнаному стані нервів він ліг би, ставши здобиччю раптових здригань або низки меланхолійних снів і химер, на дев'ять довгих, довгих місяців поспіль.—Я тремчу від думки, яке підґрунтя було б закладено для тисячі слабкостей як тіла, так і розуму, що їх потому жодна майстерність лікаря чи філософа ніколи б не змогла остаточно виправити.

Р О З Д. III

Саме моєму дядькові, містеру _Тобі Шенді_, я завдячую попереднім анекдотом. Йому мій батько, бувши чудовим натурфілософом і маючи велику схильність до прискіпливих міркувань над найдрібнішими речами, часто й тяжко скаржився на завдану шкоду; але одного разу особливо, як добре запам’ятав мій дядько _Тобі_, спостерігши геть незбагненне відхилення (як він це назвав) у моїй манері запускати дзиґу та виправдовуючи принципи, згідно з якими я це робив, — старий джентльмен похитав головою і тоном, у якому смутку було вполовину більше за докір, — сказав, що його серце весь час це передчувало, і він бачить підтвердження цьому і тут, і в тисячі інших своїх спостережень за мною: Що я не буду ні думати, ні діяти так, як дитина будь-якого іншого чоловіка: — _Та ба!_ — повів він далі, похитавши головою вдруге і втираючи сльозу, що скотилася по його щоках, — _Нещастя мого Трістрама почалися за дев'ять місяців до того, як він узагалі з'явився на світ._

— Моя мати, яка сиділа поруч, підвела погляд, але вона розуміла, що мав на увазі батько, не більше за свій зад, — проте мій дядько, містер _Тобі Шенді_, який був часто начуваний про цю справу, — зрозумів його дуже добре.

Р О З Д. IV

Я ЗНАЮ, що на світі є читачі, як і багато інших добрих людей, котрі взагалі не є читачами, — ті, хто почувається неспокійно, якщо їх не посвятити в усю таємницю, від початку й до кінця, усього, що вас стосується.

Саме з цілковитої поступливості цій їхній примсі та через мою природну нехіть розчаровувати бодай одну живу душу, я вже був таким надзвичайно докладним. Оскільки моє життя та погляди, ймовірно, нароблять певного галасу у світі і, якщо я слушно здогадуюся, приваблять людей усіх звань, професій і станів, хоч би ким вони були, — читатимуться не менше, ніж сам _«Поступ пілігрима»_ — і, зрештою, виявляться саме тим, на що, як побоювався _Монтень_, перетворяться його Есеї, тобто книжкою для підвіконня у вітальні; — я вважаю за необхідне приділити трохи уваги кожному по черзі; і тому мушу перепросити за те, що продовжуватиму ще трохи в тому ж дусі: З цієї причини я вельми радий, що розпочав історію самого себе саме так, як я це зробив; і що я здатен продовжувати, простежуючи в ній усе, як каже _Горацій_, _ab Ovo._

_Горацій_, як я знаю, не цілком схвалює таку манеру: Але цей джентльмен говорить лише про епічну поему чи трагедію; — (я вже й забув, про що саме), крім того, якби це було не так, я б попросив у містера _Горація_ вибачення; — адже в написанні того, за що я взявся, я не обмежуватиму себе ані його правилами, ані правилами жодної людини, яка коли-небудь жила на світі.

Проте тим, хто не бажає заходити так далеко в минуле цих речей, я не можу дати кращої поради, ніж пропустити решту цього розділу; бо я наперед заявляю: це написано лише для допитливих і цікавих.

——————Зачиніть двері.—————— Мене зачали в ніч між першою _неділею_ та першим _понеділком_ місяця _березня_, літа Божого тисяча сімсот вісімнадцятого. Я абсолютно в цьому певен. — Але те, чому я настільки точний у своєму описі події, що сталася ще до мого народження, пояснюється ще однією невеличкою історією, відомою лише в нашій родині, яка тепер оприлюднюється задля кращого з'ясування цього моменту.

Мій батько, ви маєте знати, який від початку був _турецьким_ купцем, але вже кілька років як покинув справи, щоб усамітнитися і померти у своєму спадковому маєтку в графстві ——, був, я вважаю, одним із найметодичніших чоловіків у всьому, що б він не робив, чи то у справах, чи то в розвагах, серед усіх, хто будь-коли жив на світі. Як невеличкий приклад цієї його крайньої педантичності, рабом якої він насправді був, він узяв собі за правило протягом багатьох років свого життя — у першу _недільну ніч_ кожного місяця впродовж усього року, — неодмінно, щойно наставала ця _недільна ніч_, — власноруч заводити великий кімнатний годинник, що стояв у нас на верхньому майданчику чорних сходів: — А оскільки в той час, про який я розповідаю, йому було десь між п'ятдесятьма та шістдесятьма роками, — він так само поступово підлаштував до цього ж часу й деякі інші дрібні сімейні обов'язки, щоб, як він часто казав моєму дядькові _Тобі_, покінчити з ними всіма заразом і більше не мучитися та не перейматися ними решту місяця.

Це супроводжувалося лише одним нещастям, яке значною мірою впало на мене, і наслідки якого, боюсь, я заберу з собою в могилу; а саме: через невдалу асоціацію ідей, які в природі не мають жодного зв'язку, врешті-решт сталося так, що моя бідна матір ніколи не могла чути, як заводять згаданий годинник,——щоб думки про деякі інші речі неминуче не спадали їй на гадку —_і навпаки:_——Це дивне поєднання ідей, як стверджує проникливий _Локк_, котрий, безперечно, розумів природу цих речей краще за більшість людей, спричинило більше хибних вчинків, ніж будь-які інші джерела упереджень загалом.

Але це так, до слова.

Тепер, як випливає із нотатки в батьковому кишеньковому записнику, який зараз лежить на столі: «Що на _Благовіщення_, яке припало на 25-те число того ж місяця, від якого я датую своє зачаття,——мій батько вирушив у подорож до _Лондона_ з моїм старшим братом _Боббі_, щоб влаштувати його до _Вестмінстерської_ школи;» і, як свідчить те саме джерело: «Що він не повертався до дружини та сім’ї аж до _другого тижня_ наступного _травня_», — це зводить усе майже до абсолютної певності. Проте те, що йде на початку наступного розділу, ставить це поза будь-яким сумнівом.

———Але скажіть на милість, сер, що ж ваш батько робив увесь _грудень, січень_ та _лютий_?——Та бачте, мадам, — увесь той час він страждав на ішіас.

РОЗДІЛ V

П’ЯТОГО дня _листопада_ 1718 року, який від визначеної дати відстояв настільки близько до дев’яти календарних місяців, як тільки розсудливий чоловік мав підстави сподіватися, — з’явився я, _Трістрам Шенді_, джентльмен, у цьому нашому мерзенному та згубному світі. — Краще б я народився на Місяці чи на будь-якій із планет (окрім _Юпітера_ чи _Сатурна_, бо я ніколи не міг терпіти холодної погоди), бо навряд чи мені велося б гірше на будь-якій із них (хоч за _Венеру_ я й не ручаюся), ніж на цій нашій ницій, брудній планеті, — яку, по правді кажучи і з усією повагою мовивши, я вважаю зліпленою з обрізків та клаптиків усіх решти; —— не те щоб ця планета була погана сама по собі, якби тільки людина могла народитися на ній із високим титулом чи великим маєтком; або хоч якось домогтися призначення на державні посади й служби, сповнені гідності чи влади; —— але це не мій випадок; —— а тому кожен судить про ярмарок за тим, як йому там торг ішов; ——— з цієї причини я знову стверджую, що це один із найпаскудніших світів, які коли-небудь були створені; — бо можу щиро сказати, що від першої години, як я вдихнув у ньому повітря, і до цієї хвилини, коли я майже не можу дихати взагалі через астму, яку підхопив, катаючись на ковзанах проти вітру у _Фландрії_, — я був постійною іграшкою того, що світ називає Фортуною; і хоч я не скривджу її твердженням, ніби вона колись змусила мене відчути тягар якогось великого чи виняткового лиха; —— проте з найлагіднішим у світі настроєм стверджую щодо неї, що на кожному етапі мого життя, на кожному повороті й у кожному закутку, де вона лише мала змогу як слід до мене дістатися, ця немилостива герцогиня засипала мене такою низкою жалюгідних халеп і прикрих випадковостей, яких ще не переносив жоден дрібний ГЕРОЙ.

РОЗДІЛ VI

НА початку попереднього розділу я точно повідомив вам, _коли_ я народився; але я не повідомив вам, _як_. _Ні_, ця подробиця була прибережена цілком для окремого розділу; — до того ж, пане, оскільки ми з вами певною мірою зовсім чужі один одному, було б недоречно втаємничувати вас у надто численні обставини, що стосуються мене, всі одразу.

— Ви мусите мати трохи терпіння. Я взявся, як бачите, описати не лише моє життя, а й мої думки; сподіваючись і розраховуючи, що знайомство з моїм характером і тим, що я за смертний, через перше, дасть вам змогу краще смакувати друге: у міру того, як ви рухатиметеся далі зі мною, це шапочне знайомство, яке зараз тільки зав'язується між нами, переросте у близькість; а це, якщо тільки хтось із нас не схибить, увінчається дружбою. — _O diem praeclarum!_ — і тоді ніщо з того, що торкнулося мене, не вважатиметься дріб'язковим за своєю природою чи нудним у викладі. Тому, мій дорогий друже й супутнику, якщо вам здасться, що на самому початку моєї дороги я дещо скупий на розповідь, — будьте поблажливі до мене, — і дозвольте мені йти далі й розповідати свою історію на свій власний лад: — або ж, якщо мені часом заманеться бавитися дурницями в дорозі, — чи то іноді надіти блазенський ковпак із бубонцем на хвилину-другу, поки ми йдемо разом, — не спалахуйте, — а краще ґречно віддайте мені належне за трохи більшу мудрість, ніж видно зовні; — і поки ми чимчикуємо далі, смійтеся разом зі мною чи з мене, або, коротко кажучи, робіть що завгодно, — тільки зберігайте душевний спокій.

Р О З Д. VII

У тому ж селі, де мешкали мої батько й мати, жила також худорлява, пряма, по-материнськи турботлива, знана, добра стара жінка-повитуха, яка з допомогою дещиці простого здорового глузду та кількох років повної зайнятості у своєму ремеслі, у якому вона завжди мало покладалася на власні зусилля і багато — на зусилля матінки-Природи, — здобула, по-своєму, неабияку репутацію у світі: — під яким словом _світ_, чи треба мені тут повідомляти вашій милості, я хотів би, щоб розуміли не більше, ніж невелике коло, накреслене на колі великого світу, діаметром у чотири _англійські_ милі, або близько того, центром якого, як уважається, є хатина, де жила ця добра стара жінка? — Здається, вона залишилася вдовою у великій скруті, з трьома чи чотирма малими дітьми, на сорок сьомому році життя; і оскільки вона була на той час особою пристойних манер, — поважної постави, — до того ж жінкою небагатослівною і водночас вартою співчуття, чия біда і мовчазне її знесення тим гучніше благали про дружню допомогу: дружина парафіяльного священника перейнялася до неї жалем; і, часто нарікаючи на незручність, на яку паства її чоловіка була наражена впродовж багатьох років, оскільки неможливо було дістати жодну повитуху, будь-якого гатунку чи рівня, хоч би яким нагальним був випадок, ближче ніж за шість чи сім довгих миль їзди; а ці згадані сім довгих миль темними ночами та жахливими дорогами, оскільки земля в тій місцевості була суцільною грузькою глиною, майже дорівнювали чотирнадцяти; і це, по суті, іноді було рівнозначно тому, що повитухи немає взагалі; їй спало на думку, що і для всієї парафії, і для самої бідолахи буде вельми доречною послугою, якщо хоч трохи навчити її деяких простих принципів т

IN the same village where my father and my mother dwelt, dwelt also a thin, upright, motherly, notable, good old body of a midwife, who with the help of a li…

е справу, щоб допомогти їй влаштуватися в ній.

Оскільки жодна жінка в тій місцевості не була краще підготовлена до виконання задуманого плану, ніж вона сама, шляхетна пані дуже милосердно взялася за його втілення; і, маючи великий вплив на жіночу половину парафії, без жодних труднощів здійснила його саме так, як і бажала. Правду кажучи, пастор долучився до своєї дружини в усій цій справі, і щоб усе зробити як слід та дати бідолашній душі таке ж міцне законне право на практику, яке його дружина дала їй своїм призначенням, — він радо сам сплатив збір за ліцензію ординарія, що склав у підсумку вісімнадцять шилінгів і чотири пенси; тож завдяки їм обом добра жінка була повністю наділена реальним і фактичним володінням своєю посадою, разом з усіма її _правами, складовими та будь-якими приналежностями_.

Ці останні слова, як ви маєте знати, не відповідали старій формі, в якій зазвичай виписувалися такі ліцензії, дозволи та повноваження, що в подібних випадках досі надавалися сестринству. Проте вони відповідали витонченій _Формулі_, вигаданій самим _Дідіусом_. Маючи особливу схильність розбирати на частини та наново перекроювати всілякі подібні документи, він не лише додумався до цієї чепурної поправки, а й умовив багатьох старих ліцензованих матрон в околиці переоформити свої дозволи, аби вставити туди цю його вигадку.

Зізнаюся, я ніколи не міг позаздрити _Дідію_ в таких його примхах:—Але в кожного свій смак.—Хіба доктор _Кунастрокіус_, ця видатна людина, на дозвіллі не знаходив найбільшої, яку тільки можна уявити, втіхи в розчісуванні віслючих хвостів та вискубуванні відмерлих волосин зубами, хоча завжди мав у кишені щипчики? Ба більше, якщо вже на те пішло, сер, хіба наймудріші з людей у всі віки, не виключаючи й самого _Соломона_,— хіба вони не мали своїх КОНИКІВ;— своїх бігових коней,— своїх монет і своїх мушель, своїх барабанів і своїх сурм, своїх скрипок, своїх палітр,— своїх хробачків і своїх метеликів?— і доки людина мирно та спокійно їде на своєму КОНИКУ королівським гостинцем, і не змушує ні вас, ні мене сідати позаду неї,— скажіть на милість, сер, яке до цього діло вам чи мені?

Р О З Д. VIII

— _De gustibus non est disputandum;_ — тобто про КОНИКІВ не сперечаються; і щодо мене, то я рідко це роблю; та й не зміг би я робити це з хоч якоюсь гідністю, навіть якби в глибині душі був їхнім ворогом; бо ж так трапляється, що в певні періоди та зміни фаз місяця, залежно від того, яка муха мене вжалить, я буваю і скрипалем, і художником: — Нехай буде вам відомо, що я й сам тримаю пару таких конячок, на яких по черзі (і мені байдуже, хто про це знає) частенько виїжджаю на прогулянку подихати свіжим повітрям; — хоча іноді, на мій сором, я вирушаю в дещо довші мандрівки, ніж те, що мудрець визнав би цілком доречним. — Але правда полягає в тому, — що я не мудрець; — і до того ж я смертний настільки мізерної ваги у світі, що не має великого значення, що саме я роблю: тому я рідко взагалі дратуюсь чи киплю з цього приводу: Також не надто це тривожить мій спокій, коли я бачу таких великих Лордів і високих Осіб, які з'являться далі; — таких, наприклад, як мій лорд A, B, C, D, E, F, G, H, I, K, L, M, N, O, P, Q і так далі, усіх у ряд, верхи на їхніх різноманітних конях, — одних із довгими стременами, що просуваються більш поважним і розміреним кроком; —— інших же, навпаки, з підібганими під саме підборіддя ногами, з батогами впоперек рота, які мчать і несуться стрімголов, наче зграйка маленьких строкатих чортенят верхи на заставній, — і так, ніби дехто з них твердо вирішив звернути собі в'язи. —— Тим краще — кажу я собі; — бо на випадок, якщо станеться найгірше, світ якось примудриться чудово обійтися й без них; а щодо решти, —— що ж —— нехай щастить —— хай собі їдуть далі без жодних перешкод із мого боку; бо якби їхні світлості опинилися без коня цієї ж ночі — даю десять проти одного, що багато з них ще до завтрашнього ранку осідлали б удвічі гірших.

Тому не можна сказати, що хоча б один із цих випадків порушує мій спокій.——Але є один випадок, який, зізнаюся, застає мене зненацька, і це буває тоді, коли я бачу людину, народжену для великих звершень, і, що робить їй ще більше честі, чия вдача завжди схиляє її до добрих справ;—коли я бачу таку людину, мілорде, як ви, чиї принципи й поведінка такі ж великодушні та шляхетні, як і її кров, і яку з цієї причини зіпсований світ не може відпустити ні на мить;—коли я бачу таку людину, мілорде, верхи, нехай навіть на хвилину довше від часу, який моя любов до батьківщини їй відвела, а моя турбота про її славу бажала б,—тоді, мілорде, я перестаю бути філософом і в першому пориві щирого нетерпіння бажаю, щоб цього КОНИКА, разом з усією його братією, забрав дідько.

«Мілорде, Я СТВЕРДЖУЮ, що це посвята, незважаючи на її незвичність у трьох головних засадах: змісті, формі та місці: тому я благаю вас прийняти її як таку і дозволити мені з найшанобливішою покірністю покласти її до ніг вашої милості — коли ви стоїте на них, — що ви можете робити, коли вам заманеться; — а саме, мілорде, щоразу, коли в цьому є потреба, і, доОтже, не можна сказати, що хоча б один із цих випадків порушує мій спокій.——Але є один випадок, який, зізнаюся, застає мене зненацька, і це тоді, коли я бачу того, хто народжений для великих звершень, і, що робить йому ще більше честі, чия вдача завжди схиляє його до добрих справ;—коли я дивлюся на такого чоловіка, мій лорде, як ви, чиї принципи та поведінка такі ж великодушні й шляхетні, як і його кров, і без якого з цієї причини зіпсований світ не може обійтися ні миті;—коли я бачу такого чоловіка, мій лорде, верхи, нехай навіть на хвилину довше того часу, який відміряла йому моя любов до батьківщини й якого прагне моя ревність до його слави,—тоді, мій лорде, я перестаю бути філософом і в першому пориві щирого нетерпіння бажаю, щоб той КОНИК, з усією його братією, провалився під три чорти.

«Мій лорде, Я СТВЕРДЖУЮ, що це посвята, незважаючи на її незвичність у трьох головних складових: змісті, формі та місці: тому я благаю, щоб ви прийняли її як таку, і щоб ви дозволили мені з найшанобливішою покірністю покласти її до ніг вашої милості—коли ви на них стоїте,—що ви можете робити, коли вам заманеться;—а саме тоді, мій лорде, коли в цьому є потреба, і, додам, ще й задля найліпших цілей. Маю честь бути,

_Мій лорде, Вашої милості найпокірніший, і найвідданіший_, _і найскромніший слуга_, ТРІСТРАМ ШЕНДІ».

Р О З Д. IX

Я УРОЧИСТО заявляю всьому людству, що вищенаведена присвята не створювалася для жодного Принца, Прелата, Папи чи Владаря, — Герцога, Маркіза, Графа, Віконта чи Барона цього, або ж будь-якого іншого Королівства у християнському світі; —— і що її ще не розносили на продаж і не пропонували публічно чи приватно, прямо чи опосередковано, жодній людині чи особі, великій чи малій; натомість вона є чесною та справжньою незайманою Присвятою, яку ще не приміряла на себе жодна жива душа.

Я так ретельно наголошую на цьому лише для того, щоб упередити будь-які образи чи заперечення, що могли б виникнути проти неї через спосіб, у який я маю намір отримати з неї найбільший зиск; — а саме чесно виставити її на публічний продаж; що я зараз і роблю.

—— Кожен автор має власний спосіб досягати свого; — що ж до мене, оскільки я ненавиджу торгуватися й збивати ціну за кілька гіней у темному підворітті; — я вирішив для себе від самого початку вести справу з вашими Вельможами чесно та відкрито, і спробувати, чи не матиму я з цього більшої вигоди.

Отже, якщо в цих володіннях його Величності є якийсь Герцог, Маркіз, Граф, Віконт або Барон, котрий потребує ладно скроєної, вишуканої присвяти, і якому підійде вищенаведене (бо, між іншим, якщо вона бодай якоюсь мірою не пасуватиме, я з нею не розлучуся), —— вона цілком до його послуг за п'ятдесят гіней; —— що, я певен, на двадцять гіней менше, ніж за неї мав би правити будь-який геній.

Мій Лойрде, коли ви роздивитеся це знову, воно аж ніяк не є грубою мазньою, якими бувають деякі присвяти. Задум, як бачить ваша світлість, добрий, колорит прозорий, малюнок непоганий; або ж, щоб говорити більше як учений чоловік і виміряти свій твір за шкалою художника, поділеною на 20, — гадаю, мій Лойрде, обриси вийдуть на 12, композиція на 9, колорит на 6, вираз 13 з половиною, а задум, — якщо мені буде дозволено, мій Лойрде, розуміти власний _задум_ і припустити, що абсолютна досконалість у проектуванні дорівнює 20, — думаю, він цілком може виявитися на 19. Окрім усього цього, у ньому є витриманість планів, а темні штрихи на КОНИКУ-ГОЙДАНЦІ (яка є другорядною фігурою і таким собі тлом для цілого) надають великої сили головним світлам на вашій власній фігурі та дивовижно виділяють її; а крім того, є певна нотка оригінальності в _tout ensemble_.

Будьте ласкаві, мій добрий Лойрде, розпорядитися, щоб суму виплатили панові _Додслі_ на користь автора; а в наступному виданні подбають про те, щоб цей розділ було вилучено, а титули, відзнаки, герб і добрі вчинки вашої світлості поміщено на чолі попереднього розділу: Все це, починаючи зі слів _De gustibus non est disputandum_ і всього іншого в цій книзі, що стосується КОНИКІВ-ГОЙДАНЦІВ, але не більше, буде присвячено вашій світлості. Решту я присвячу Місяці, яка, між іншим, з усіх ПОКРОВИТЕЛЕК чи МАТРОН, яких я можу згадати, має найбільшу владу розкрутити мою книгу і змусити світ збожеволіти від неї.

_Світла Богине_, Якщо ти не надто зайнята справами КАХІДИ та міс КУНЕГУНДИ, — візьми під свій захист і справи _Трістрама Шенді_.

Р О З Д І Л X

Якою б невеликою заслугою не міг справедливо похвалитися цей акт милосердя на користь повитухи, або кому б ця заслуга насправді не належала,—на перший погляд, здається не дуже суттєвим для цієї історії;——проте безперечним було те, що пані, дружина пастора, тоді привласнила її цілком і повністю: І все ж, хоч убийте, я не можу не думати, що й сам пастор, хоч йому й не пощастило додуматися до цього задуму першим,—але оскільки він щиро підтримав його тієї ж миті, коли йому про нього розповіли, і так само щиро розпрощався зі своїми грішми, щоб втілити його в життя, мав право на якусь частку,—якщо не на цілу половину всієї належної за це честі.

Світові ж у той час завгодно було розсудити інакше.

Відкладіть книгу, і я дам вам півдня на те, щоб висловити більш-менш правдоподібний здогад про причини такого рішення.

Тож нехай вам буде відомо, що приблизно за п'ять років до дати видачі ліцензії повитусі, про яку ви отримали такий докладний звіт,—пастор, з яким ми маємо справу, став притчею во язицех на всю округу через порушення всіх правил пристойності, яке він учинив проти самого себе, свого становища та свого сану;—а полягало воно в тім, що він ніколи не з'являвся на людях інакше, як верхи на худій, жалюгідній віслюкуватій конячині вартістю близько одного фунта п'ятнадцяти шилінгів; яка, якщо скоротити весь її опис, була рідним братом _Росинанта_, наскільки це могла зробити вроджена подібність; бо вона відповідала його опису до найменших дрібниць у всьому,—за винятком того, що я не пригадую, щоб десь було сказано, ніби _Росинант_ страждав на задишку; і що, до того ж, _Росинант_, у чому полягає щастя більшості _іспанських_ коней, чи то гладких, чи худих,—був, безсумнівно, повноцінним конем з усіх поглядів.

Я чудово знаю, що кінь ГЕРОЯ відзначався цнотливою поведінкою, що, можливо, й дало підстави для протилежної думки: але водночас так само безсумнівно, що стриманість _Росинанта_ (як це можна довести з пригоди з _янгвезькими_ погоничами) походила зовсім не від якоїсь фізичної вади чи будь-якої іншої причини, а від поміркованості й упорядкованого плину його крові. — І скажу вам, пані, що у світі є чимало вельми доброї цнотливості, на захист якої ви за все своє життя не змогли б сказати більше.

Хай там як, а оскільки моя мета — чинити повну справедливість щодо кожного створіння, виведеного на сцену цього драматичного твору, — я не міг замовчати цю відмінність на користь коня Дон _Кіхота_; — — в усіх інших відношеннях кінь пастора, кажу я, був точнісінько таким самим, бо він був такий худий, такий сухоребрий і такий жалюгідний як шкапа, що на нього могла б осісти хіба що сама СМИРЕННІСТЬ.

На думку того чи іншого чоловіка слабкого розуму, пастор мав цілковиту змогу покращити вигляд цього свого коня, — бо він був власником дуже гарного сідла з напіввисокою лукою, простьобаного на сидінні зеленим плюшем, оздобленого подвійним рядом цвяшків зі срібними голівками та чудовою парою блискучих латунних стремен, із цілком підхожим чепраком із сірого сукна найвищого ґатунку, з облямівкою з чорного мережива, що закінчувалася глибокою чорною шовковою торочкою, _poudré d’or_, — усе це він придбав у період гордості й розквіту свого життя, разом із величною тисненою вуздечкою, належно прикрашеною в усіх відношеннях. — — Але не бажаючи глузувати зі своєї тварини, він повісив усе це за дверима свого кабінету і замість того серйозно спорядив його саме такою вуздечкою й таким сідлом, яких вигляд і цінність такого коня цілком і поправді заслуговували.

Під час численних вилазок своєю парафією та візитів до дворян, що жили по сусідству,—ви легко зрозумієте, що пастор, так споряджений, міг почути й побачити вдосталь, аби його філософія не припадала іржею. Щиро кажучи, він не міг заїхати в жодне село, не привернувши уваги і старих, і малих.——Робота завмирала, коли він проїжджав повз——відро зависало посеред криниці,—прядка забувала про своє обертання,——навіть гравці в монетки та в шапки стояли, роззявивши рота, доки він не зникав з очей; і оскільки рухався він не надто швидко, то мав зазвичай удосталь часу для спостережень,—щоб почути стогони серйозних,—і сміх безтурботних; усе це він зносив із пречудовою незворушністю.—Його вдача була такою,—у душі він любив жарти—і позаяк він сам бачив себе в істинно комічному світлі, то казав, що не може гніватися на інших за те, що вони бачать його в тому ж світлі, в якому він і сам себе так виразно бачить: Тож зі своїми друзями, які знали, що його слабкістю була не любов до грошей, і які через те менше церемонилися, кепкуючи з екстравагантності його норову,—замість того, щоб називати справжню причину,—він волів радше приєднатися до їхнього сміху над собою; і оскільки на його власних кістках не було жодної унції плоті, і він був загалом такою ж сухорлявою постаттю, як і його звір,—він іноді наполягав на тому, що кінь саме такий, якого вершник заслуговує;—що вони, наче той кентавр,—складають єдине ціле.

Зміст

Вигляд