Механізм свободи. Анархія вільного ринку Наш Формат · 2019 · Тверда обкл.

Професор права Девід Фрідман — теоретик анархо-капіталізму. Він переконаний: розвиток інститутів приватної власності є саме тим механізмом свободи, який дасть змогу кожній людині жити так, як їй хочеться. Чи може анархо-капіталізм бути кращим, ніж сучасна система? Чи реально створити суспільство на основі добровільної співпраці без керівних інституцій та ринкових взаємин? Як легалізація азартних ігор чи наркотиків може вплинути на суспільну динаміку?Для кого книжкаКнижка для всіх, хто цікавиться економічними теоріями.Про автораДевід Фрідман — американський письменник-економіст, професор Університету Санта-Клари та один з найвідоміших лібертаріанців. Автор таких видань, як «Теорія цін: короткий екскурс», «Прихований порядок: економіка повсякденного життя». Син лауреата Нобелівської премії Мілтона Фрідмана, автора книжки «Капіталізм і свобода».ВідгукиДевід Фрідман не уникає складних питань. Хтось може й не погоджуватися з ним, але складно не піддатися на провокації роздумів автора. — Джеррі Пурнелл, американський журналістЦитатиПро зміст поняття «лібертаріанство»Основна ідея лібертаріанства полягає в тому, що людям потрібно дозволити жити на власний розсуд. Ми повністю заперечуємо ідею, що людей потрібно силою захищати від них самих. У суспільстві лібертаріанців не існувало б законів, які забороняють наркотики, азартні ігри, порнографію та регламентують обов’язкове оснащення автомобілів пасками безпеки. Ми також дотримуємось ідеї, що люди не можуть вимагати одне від одного нічого, окрім того, щоб їм дали свободу дій. У суспільстві лібертаріанців не було б ані добробуту, ані системи соціального забезпечення. Люди, які хотіли б допомогти іншим, робили б це добровільно на засадах благодійності, замість того, щоб використовувати гроші, силою стягнуті з платників податків. А той, хто прагнув би заощадити собі на пенсію, робив би це через приватне страхування.Про трактування свободи дійМи живемо в складному та взаємозалежному суспільстві; на всіх нас постійно впливають події, які трапляються за тисячу кілометрів із людьми, про яких ми ніколи не чули. То як тоді в такому суспільстві можна всерйоз говорити про те, що людина ладна чинити по-своєму? Відповідь на це запитання пов’язана з поняттям майнових прав. Якщо ми вважаємо, що кожна людина володіє своїм тілом та може оволодіти іншими речами, створивши їх або ж одержавши право на володіння від іншої людини, то це, по суті, можна назвати «свободою дій», на відміну від протилежного поняття — «обмеження». Будь-яка людина, яка примусом не дозволяє мені використовувати мою власність так, як я хочу, не порушуючи при цьому її прав, обмежує мене. Людина, що забороняє мені вживати героїн, обмежує мене; водночас людина, яка не дає мені її застрелити, — ні.Про потребу в інституті власностіБажання кількох людей використовувати однакові ресурси з різною метою — основний фактор, який зумовлює необхідність існування інститутів власності. Найпростіший спосіб вирішити цей конфлікт — застосувати фізичну силу. Якщо я вас відлупцюю, то зможу скористатися автомобілем. Однак цей метод дуже дорогий, хіба що вам подобається битися й у вас величезне медичне страхування. Крім того, він ускладнює планування майбутнього; якщо ви не чинний чемпіон світу з боксу у важкій вазі, то не знатимете, чи отримаєте доступ до автомобіля. Пряме використання фізичної сили — таке погане вирішення проблеми обмежених ресурсів, що його найчастіше використовують маленькі діти та великі нації. Звичне рішення таке: кожну річ буде використано відповідно до системи правил, які встановила одна людина чи група людей. Такі речі називаються власністю. Якщо кожну річ контролює людина, яка має право передавати контроль іншій людині, ми називаємо такий інститут приватною власністю.