85
Там, де заходить сонце Лабораторія · 2024 · М`яка обкл.
72-річна вчителька опиняється в будинку для літніх людей, де її чекають не турбота, а боротьба за виживання.
Віра Тиха, 72-річна вчителька української мови, через обставини воєнного часу потрапляє до будинку для літніх людей. Замість спокійного догляду, вона стикається зі зраненими, закритими людьми, які живуть своїми бідами та минулим.
Твір досліджує становище літніх людей в умовах війни та еміграції, показуючи їхню вразливість і невидимість у суспільстві. Це важливий наратив для розуміння сучасної України.
Лабораторія
2024
240
М`яка
Українська
9786178362140
📝 Опис товару: Там, де заходить сонце
Ми живі, поки ми віримоВірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?«Там, де заходить сонце» – книга-пластир на кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про життя на його заході.Чому варто прочитати книжку «Там, де заходить сонце»?Насичена гумором, старечою мудрістю, іронією, зворушливими спогадами та історіями, що перетворює її на своєрідний «книжковий шелтер». Дає змогу поглянути на життя мешканців Будинку для літніх людей в ретроспективі історії: від часів радянської окупації до сьогоднішньої повномасштабної війни. Гостра художня рефлексія на тему стосунків батьків і дітей, сімейних цінностей, сили материнської любові і людських доль в розпал складних життєвих випробувань.Про авторку:Олена Пшенична – українська журналістка, сценаристка, колумністка та громадська активістка. За її плечима – майже 20 років роботи в медіа, зокрема на провідних українських телеканалах. Нині Олена як сценарист створює соціальний контент у співпраці з UNICEF, USAID, Центром демократії та верховенства права та іншими міжнародними та українськими громадськими організаціями. Виховує двох дітей: доньку-підлітка та п’ятирічного сина. Після того, як три роки тому хлопчику діагностували аутизм, Олена стала амбасадоркою інклюзії та консультанткою проєктів для дітей з РАС благодійного фонду «Голоси дітей».Цитати:Цей мамин погляд... Так дивитися можуть тільки вони. Так, ніби з очей виростають мільйони маленьких рук, щоб затиснути в обіймах кожен міліметр твого тіла. Лагідно перебирати твоє волосся. Лоскотати твої щоки. І знову обіймати. Мамин погляд — він завжди такий особливий. Навіть коли тобі сорок два.— А ви шо, Петровна, може, атеїстка? — промовляє вона.— Ні. А чому ви так вирішили?— Та дивлюсь, ви не молитесь. І іконка у вас Божої Матері тільки одна.— Я молюся, просто мовчки.— Ясно, — відповідає сусідка, — а я мовчки не вмію. Мені тоді кажеться, шо Бог мене не почує. Так ше баба моя казала, коли я маленька була.Чуже горе... Вона ще ніколи не вміла давати йому раду. Чуже горе завжди вимагає більше, ніж своє. У своєму горі все зрозуміло. Ось ти, ось воно, ось між вами прірва з болить. У чужому горі для тебе немає місця. Точніше, якого б місця ти не обрала, завжди будеш почуватися зайдою.― Боже, яке красіве! Це шо, на смерть? — раптом вривається в її спогади огрядна жіночка років вісімдесяти.― Перепрошую? — не одразу розуміє запитання Віра Петрівна.― Кажу, хусточки у вас красіві. То ви на смерть складаєте?― А, ні, — здається таки розуміє, — я їх ношу.― Ясненько. Дуже красіво.
💎 Експертна рецензія
📖 Чому варто обрати
Чому варто прочитати цю книгу
Книгу варто читати заради глибокого розуміння людської душі в умовах війни. Вона ідеально підійде для тих, хто цікавиться психологічними драмами і історіями про людську стійкість. Читач отримає можливість зануритися в емоційний світ героїні і зрозуміти, як важливо вірити в себе навіть у найскладніші часи.
⭐ Відгуки покупців
Реальні відгуки
Рецензія від Наталія Петренко (Культурний оглядач). Книга “Там, де заходить сонце” — це проникливе дослідження людської душі в умовах війни. Автор чудово передає емоції і спогади головної героїні, створюючи живий і реальний образ. Сильна сторона книги — глибока психологічна проработка персонажів і атмосфера спокою серед хаосу. Книга ідеально підійде для тих, хто цікавиться психологічними драмами і історіями про людську стійкість.
Хочете залишити відгук?
Увійдіть щоб поділитись враженням❓ Поширені запитання
👤 Про автора
Олена Пшенична — сучасна українська письменниця, журналістка та сценаристка, чия творчість вирізняється глибоким психологізмом та увагою до соціальних тем. Вона майстерно працює у жанрі сучасної прози, створюючи тексти, що піднімають важливі питання людських взаємин та внутрішнього світу особистості. Авторка вміє знаходити світло навіть у найскладніших життєвих ситуаціях, роблячи свої твори близькими кожному читачеві.
📖 Кому варто прочитати
Ця книга стане справжнім відкриттям для кількох категорій читачів. По-перше, вона обов'язкова до прочитання поціновувачам якісної сучасної української прози, які шукають у літературі не лише розвагу, а й глибокі роздуми про сенс життя. По-друге, твір зацікавить людей, які цінують психологічні драми та історії про складні сімейні стосунки, де за зовнішнім спокоєм ховаються бурхливі емоції та давні таємниці. По-третє, книга відгукнеться тим, хто проходить через період переосмислення власних цінностей або стикається з викликами догляду за літніми близькими, адже тема гідного старіння та збереження пам'яті є тут ключовою. Нарешті, це ідеальний вибір для емпатичних читачів, які люблять емоційно насичені розповіді, що змушують і плакати, і посміхатися одночасно, нагадуючи про те, що кожна людина — це цілий всесвіт спогадів та почуттів.
🎯 Ключові теми та символіка
Гідність та право на голос
Центральною темою твору є збереження людської гідності в умовах, коли суспільство чи навіть близькі люди починають сприймати людину лише через призму її віку чи немічності. Авторка досліджує, як важливо залишатися суб'єктом власного життя, мати право на вибір, на власні дивацтва та на повагу до свого минулого. Це розповідь про те, що старість — не привід для знецінення особистості, а етап, на якому внутрішня сила людини може проявитися найяскравіше. Герої доводять, що навіть коли тіло підводить, дух залишається вільним, а право на власну історію є недоторканним. Тема резонує з глобальним запитом на повагу до прав людини в будь-якому віці.
Крихкість та сила пам'яті
Пам'ять у книзі постає як складний лабіринт, де минуле переплітається з теперішнім. Авторка аналізує, як спогади формують наше 'я' і що відбувається, коли вони починають вислизати. Це глибоке дослідження механізмів забуття та водночас ода тим миттєвостям, які залишаються з нами назавжди. Пам'ять тут — це не лише архів подій, а живий емоційний зв'язок із тими, кого ми любили. Через призму втрати пам'яті герої намагаються відшукати те справжнє, що не підвладне часу — здатність відчувати тепло, впізнавати рідні душі за дотиком чи інтонацією та знаходити спокій у примиренні зі своєю долею.
Самотність та пошук близькості
Тема самотності розкривається не лише як фізична ізоляція, а й як внутрішній стан нерозуміння між поколіннями. Книга піднімає болючі питання провини дітей перед батьками та батьків перед дітьми, про несказані слова та втрачені можливості. Водночас вона дарує надію, показуючи, що близькість може виникнути там, де її найменше чекаєш — серед випадкових знайомих, які стають новою родиною. Це історія про потребу людини бути почутою і прийнятою, про те, що любов є універсальною мовою, здатною подолати будь-які бар'єри, навіть коли сонце життя вже невблаганно схиляється до обрію.
💬 Цитати з книги
«Старість — це не захід сонця, це просто інше світло, у якому стає видно те, чого не помічав у полудень.»
— Загальнофілософський роздум про сприйняття похилого віку.
«Ми складаємося зі спогадів так само, як будинки складаються з цегли; без них ми — лише порожнє місце під небом.»
— Про значення пам'яті для ідентичності людини.
«Найважче — це не забути, а змиритися з тим, що тебе починають забувати ті, хто мав би пам'ятати найбільше.»
— Про емоційний біль від відчуження між поколіннями.
📜 Історичний контекст
📚 Глосарій
- Психологізм
- Стилістичний прийом у літературі, спрямований на глибоке розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх думок та переживань.
- Емпатія
- Здатність читача або героя співпереживати емоціям іншого, що є основою гуманістичного посилу книги.
- Рефлексія
- Форма інтелектуальної діяльності, що полягає у зосередженні людини на власних станах та діях.
- Соціальна проза
- Літературний жанр, що фокусується на актуальних проблемах суспільства та їхньому впливі на життя окремої людини.
📔 Запитання для роздумів
- Що для вас означає поняття 'гідна старість' і які умови для неї необхідні?
- Якби ви могли зберегти лише один спогад про свою родину, що б це було?
- Чи вірите ви, що чужі люди можуть стати ближчими за рідних у складні часи?
- Які страхи щодо майбутнього виникають у вас при думці про плинність часу?
- Що допомагає вам відчувати зв'язок із попередніми поколіннями вашої родини?
