А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації — Брюно Латур

Ми живемо в часи шостого масового вимирання, коли антропоцентричний світ більше не видається надійною формою співіснування — для людей, тварин, рослин і не-людей. Водночас «важко постати перед виборцями з програмою, яка передбачає можливість їхнього зникнення на користь “конгресу тварин”, які навіть не голосують і не платять податки!».

У збірці про екологію, політику та архітектуру французький соціолог, антрополог і філософ Брюно Латур і нідерландський архітектор і теоретик Рем Колгас говорять про те, як прийняти апокаліпсис за нагальний стан сьогодення й заразом далі спрямовувати питання в майбутнє. Де пролягає розрив між теорією та практикою політичної екології? Чи можливі «вищі цінності» та форми надлюдського співіснування? Наскільки рухливими є будівлі? Які запитання ставить архітектор, щоб привести нас за місто? Чому майбутнє чекає на нас у сільській місцевості? Автори й авторки збірки говорять про це за круглим столом, у статтях, есеях і коміксах.

Упорядник збірки та головний редактор ist, Борис Філоненко розповідає, чому під сьомим номером книжка з серії Small Run Books виходить саме на таку тему: «Брюно Латур і Рем Колгас під однією обкладинкою. Думаю, тим, хто не зміг потрапити на їхні спільні дискусії та проєкти, буде цікаво прочитати ці тексти разом, після виставки Колгаса Countryside. The Future в Музеї Ґуґґенгайма та бієнале в Тайбеї You and I Don’t Live on the Same Planet, співкуратором якої був Латур. Для мене "А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації" — це передусім збірка з багатьма авторами та авторками, яка дає орієнтири та має потенціал продовжити спільне обговорення нагальних питань сьогодення. Хмарка тегів: екологія, руїни капіталізму, апокаліпсис, зелені партії, рухлива архітектура, пандемія, сільська місцевість замість міста.

Збірка проблематизує, прояснює та ставить нові питання. Вона починається з круглого столу антропологів, а завершується списком питань від архітектора Колгаса. Укладаючи книжку, я мав на увазі досить розгалужену мережу адресатів з їхніми професійними практиками та практиками співіснування. Архітекторок і архітекторів, мисткинь та мистців, антропологинь та антропологів, філософинь та філософів, а також усіх, хто відчуває цікавість та потребу в обговоренні оптик сьогоднішнього дня, що виходять за межі антропологічного й наважуються ставити питання про майбутнє в добу антропоцену. Сподіваюся, що з виходом збірки нам вдасться навести фокус на вже існуючі практики в зазначених сферах, а також підважити дискурс "модерних людей"».