Без коріння. Леґенди старокиївські (Неканонічний канон)

Купив книгу, читав із задоволенням. Цікаво по-новому побачити київські легенди.

Надзвичайно захопливі перекази! Справді, книга відкриває Київ з несподіваного боку, але хотілося б трохи більше ілюстрацій.

Придбав цю збірку, бо цікавлюся історією Києва. Читав, занурюючись у світ міфів, які стали живими. Дуже сподобалося нетрадиційне бачення відомих переказів.

«Без коріння. Леґенди старокиївські (Неканонічний канон)» – це справжнє свято для тих, хто втомився від прилизаної історії та шукає в ній джазу, непередбачуваності, людського. Автору, чия постать залишається загадкою, вдалося створити текст, що дихає, пульсує, і, здається, визирає з-поміж давніх київських мурів, аби розповісти нам щось зовсім нове. Сила цієї збірки – у її сміливості. Замість того, аби повторювати давно відоме, автор відважно розхитує усталені уявлення. Тут старі легенди оживають, але не як музейні експонати, а як живі історії, що мають свої пристрасті, свої сумніви, свою незручну правду. Читаючи, відчуваєш, ніби продерся крізь щільний туман часу і побачив Київ не таким, яким його намалювали на бронзових пам'ятниках, а таким, яким він міг би бути у бурхливих, неспокійних душах його творців. Це переосмислення, яке не лякається несподіваних поворотів, а навпаки, знаходить у них справжню глибину. Текст вражає своєю атмосферою. Відчуття давнини тут не нав'язливе, а органічне, ніби сам повітря насичене запахом смоли, воску та чогось невимовно давнього. Мова багата, образна, сповнена неочікуваних метафор, що йдуть углиб української народної традиції, але водночас звучать сучасно. Це та література, яку хочеться читати повільно, смакуючи кожне слово, розглядаючи кожну вивернуту навиворіт деталь. Збірка, безперечно, зацікавить усіх, хто не боїться ставити під сумнів загальноприйняте, хто шукає в минулому не лише велич, а й людську драму, хто бачить у легендах не догму, а простір для роздумів. Це твір, який можна порівняти з роботами Миколи Гоголя, де містика переплітається з побутом, а фантасмагорія – з гострою реальністю. Або, можливо, з ранніми творами Сергія Жадана, де в добре знайомому просторі раптом з'являється щось докорінно нове, щось, що змушує дивитися на все інакше. Хоч це й захоплива подорож, варто зазначити, що «Неканонічний канон» вимагає від читача певної відкритості. Для тих, хто звик до чітких, однозначних наративів, цей текст може здатися дещо розмитим, немов той київський туман, що приховує, але й водночас натякає на щось грандіозне. Але саме в цій невизначеності, у цьому недомовлянні, криється його головна магія.