Моє! Що кому належить і як це на нас впливає — Майкл Геллер

Слово «моє» ми засвоюємо ще в дитинстві. А коли виростаємо, ідея власності здається природною, незалежно від того, купуємо ми чашку кави чи будинок. Але кому належить простір за вашим сидінням у літаку — вам чи пасажиру позаду вас? Чому плагіат — це неправильно, а копіювати рецепт чи дизайн сукні — нормально? Кому належить земля під вашим будинком, а кому повітря над ним? Виявляється, із власністю все набагато складніше, ніж нам здавалося.

То що саме ми можемо назвати «своїм» і де межі наших володінь? Майкл Геллер і Джеймс Зальцман не тільки дають відповіді на ці запитання, а й показують, що існує лише шість простих правил, якими користуються люди, щоб на все претендувати. Автори поєднують цікаві роздуми про власність з захопливими, а іноді й обурливими, історіями з бізнесу, судових залів і повсякденного життя. Написана на перетині права, економіки, психології і політики, книжка «Моє!» показує, як символічне володіння інколи може підміняти справжнє, а деякі компанії заробляють, роблячи власністю зовсім не об’єктні явища, наприклад відсутність потреби стояти у черзі.

Чим хороша книга Моє! Що кому належить і як це на нас впливає"

Розповідає про власність з кількох різних точок зору: економічної, соціальної, політичної, культурної, юридичної, психологічної. Тому читати її досить цікаво, щоб отримати повну картину уявлень про поняття власності.

Пояснює правові прецеденти простими словами, показуючи таким чином, що питання власності виникає майже повсюдно.

Про авторів

Майкл Геллер — викладач теорії приватного права в Юридичній школі Колумбійського університету. Основні сфери інтересів: питання власності, договірне право та землеволодіння.

Джеймс Зальцман — професор екологічного права в Університеті Каліфорнії у Лос-Анджелесі (UCLA).

Цитати з книжки

Про приховані правила власності:

Ця книжка — про сварки за простір у літаку й законність спільного використання акаунтів HBO. Вона також про те, чи мають іммігранти право починати власний бізнес у чужій країні, чому життєво важливі ліки недоступні широкому загалу, а також про чимало інших цікавих питань сучасності. Але насамперед зі сторінок цієї книжки ви дізнаєтеся, що в основі всіх цих питань — від появи нової аристократії в США до рішень щодо кліматичних змін — перебувають саме наші переконання про власність. Коли ви перегорнете останню сторінку, то інакше глянете на світ, бо дізнаєтеся те, про що навіть не підозрювали.

Про рабство, яке поширене у світі й до сьогодні:

За деякими даними, в Америці сьогодні живе від 60 000 до 400 000 (залежно від дефініції) поневолених людей, а у світі цей показник сягає 40 мільйонів. Сотні тисяч чоловіків, жінок і дітей живуть у борговій кабалі, у якій їх тримають секс-торговці, а інші змушені безоплатно працювати в ресторанах, салонах краси чи на фермах. Імовірно, ви навіть зустрічалися з кількома такими людьми, проте навіть не підозрювали про те, що вони раби — можливо, це та майстриня, у якої ви робите манікюр, той кур’єр, що доставляє вам їжу, або та «економка» вашого сусіда...

Про нерівність прав жінок та чоловіків:

Без права володіти статками в заміжньої жінки не було жодних шансів збудувати кар’єру або розірвати нещасливий шлюб із чоловіком-узурпатором. «Чоловік є й має бути захисником і покровителем жінки, — було написано в рішенні Верховного суду США від 1872 року. — Основоположники загального права були переконані в тому так глибоко, що побудували на цій основі тогочасну законодавчу систему: з юридичного погляду дружина не існувала окремо від свого чоловіка, якого вважали її головою та представником у соціальній державі». Висновок суддів був однозначним: «Такий закон Творця».

На законодавчому рівні «царем і Богом» чоловіки припинили бути порівняно нещодавно. Упродовж більшої частини xx століття за законами кількох штатів чоловіки володіли всім майном, що перебуває в спільній власності подружжя. Чоловік міг продати будинок без відома чи згоди жінки, навіть якщо вона теж вкладала в нього гроші, а її ім’я було вказане у свідоцтві про право власності. Луїзіана стала останнім штатом, де ці правила скасували. Це сталося лише в 1979 році, та й то під тиском федерального суду.