Ґідеон-Фоллз. Книга 5. Пропащі світи — Джефф Лемір

Купив, читав – справді інтелектуальна наукова фантастика, як я й шукав.

Зробив чудовий подарунок другу, він у захваті від малюнків та філософії.

Купила цю книгу, бо люблю графічні романи. Ілюстрації просто неймовірні, вони передають емоції набагато краще, ніж слова, а ще й романтична лінія затягує.

Відчувається, що це не просто розвага, а історія, над якою варто задуматися. Читав із задоволенням.

Нарешті знайшов щось свіже серед наукової фантастики. Колонізація, філософія, романтика – все в одному графічному романі.

Купила, читала на вихідних. Дуже сподобалась атмосфера, але місцями сюжет трохи затягнутий, хотілося б динамічнішого розвитку.

Джефф Лемір майстерно занурює нас у химерний хаос «Пропащих світів», де сама тканина реальності рветься, розкидаючи персонажів знайомого всесвіту Ґідеон-Фолзів по найнесподіваніших куточках мультивсесвіту. Це вже не просто історія, а справжній лабіринт паралельних вимірів, кожен з яких має свій унікальний пульс і атмосферу. Від дистопічного відлуння вісімдесятих, де Енджі бореться за своє існування, до неонового гулу кіберпанку, що охоплює отця Фреда, та пилової небезпеки Дикого Заходу, де Клара шукає свій шлях – Лемір демонструє неабияку майстерність у створенні самобутніх світів. Сила твору полягає в його здатності дивувати. Кожен новий вимір – це виклик для героїв і для читача, що змушує постійно переосмислювати їхні мотиви та зв’язки. Автор не боїться експериментувати з жанрами, змішуючи елементи наукової фантастики, жахів, вестерну та антиутопії, створюючи неповторний колаж, що тримає в напрузі. Особливо вражає те, як Лемір продовжує досліджувати психологію своїх героїв, навіть коли вони опиняються в абсолютно чужому для себе середовищі. Їхні внутрішні конфлікти, страхи та надії виступають якорем у цьому океані метаморфоз. «Пропащі світи» стануть справжнім подарунком для прихильників Леміра, які цінують його за глибокі, часто похмурі історії, що змушують замислитись. Також книга сподобається тим, хто любить складні наративні структури, несподівані повороти сюжету та дослідження теми ідентичності у вимірах, де все старе втрачає своє значення. Це твір, який можна порівняти з подорожжю до невідомих вимірів у стилі Філіпа К. Діка, але з більш вираженим емоційним підтекстом і характерною для Леміра меланхолійною естетикою. З іншого боку, такої насиченості різними світами та концепціями може бути забагато для читача, який шукає більш лінійну та спокійну оповідь. Деякі моменти можуть здатися дещо хаотичними, вимагаючи від читача значної уваги та готовності до адаптації до постійних змін. Але саме ця складність і неоднозначність роблять «Пропащі світи» таким захопливим і незабутнім досвідом.