Проповідник. Книга 3

Просто неймовірна книга! Купила, прочитала за ніч, враження сильні.

Придбав, читав, як і попередні частини, на одному диханні. Енніс не розчаровує.

Отримав задоволення від третьої книги. Читав про виживання та моральний розпад з цікавістю.

Купила, читала із задоволенням, але місцями сюжет трохи затягнутий. Ілюстрації, як завжди, на висоті.

Взяв цю книгу, щоб дочитати серію. Все сподобалось, хоча ціна трохи кусається.

З кожною новою частиною "Проповідника" Ґарт Енніс немовби занурює читача глибше в трясовину американської дійсності, де межа між святим і грішним розмивається до невпізнаваності. Третя книга серії не стала винятком, продовжуючи розгортати історію Джессі Кастера – проповідника, що отримав божественну силу, – та його пошуків Творця, сповнених жорстокості, чорного гумору і гіркої правди. Що вражає найбільше, то це безкомпромісна чесність Енніса. Він не боїться показувати людські вади у всій їхній потворності, при цьому дивовижно зберігаючи тонкий баланс між гротеском і глибокою психологічною драмою. Світ "Проповідника" – це місце, де релігійний фанатизм переплітається з криміналом, де ангели можуть бути чудовиськами, а дияволи – майже симпатичними. Цей дивний, спотворений всесвіт, промальований Стівом Ділоном, стає ідеальним тлом для розкриття морального розпаду, що охопив головних героїв. Тут немає простих відповідей чи чіткого поділу на добро і зло. Кожен персонаж, навіть найогидніше створіння, має свою історію, свої мотиви, що робить їх несподівано живими. Подорож Джессі, спустошеного і сповненого гніву, але все ще шукаючого сенс, разом із його супутниками – безжальною Тюліп та вампіром-алкоголіком Кессіді – перетворюється на своєрідну одіссею по найтемніших закутках людської душі. "Проповідник. Книга 3" – це твір для тих, хто не боїться гострих кутів, хто цінує чорний гумор і не шукає в літературі утехи. Шанувальники подібних до "Казино Рояль" Роберта Олтмена, де абсурд і трагікомедія йдуть пліч-о-пліч, або ті, хто любить дорослі комікси на кшталт "Піщаного чоловіка" Ніла Ґеймана, але прагне чогось більш брутального і приземленого, безумовно, знайдуть тут свою порцію естетичного задоволення. Можливо, доведеться звикнути до певної надмірності в зображенні насильства та цинізму. Енніс не прикрашає, а б'є прямо в обличчя, і іноді ця жорстокість може здатися самоціллю. Проте, саме ця нещадність і створює унікальну атмосферу, яка змушує читати далі, незважаючи ні на що.