Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем — Юлія Мак

«Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя»

Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?

Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.

Чому варто прочитати книжку «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем»?

Роман описує юність в українському селі в кінці 90-х на початку нульових років, так, що навіть фанати young adult мріятимуть про власний касетний магнітофон.

Разом з головними героями читачі поринуть в атмосферу не по книжковому справжнього життя: від іронічних ситуацій, які були в кожного хто, хоча б раз приїжджав до бабусі в село до драматичних реалій життя.

Історія, яка точно переконає вас, що щастя в простих речах.

Цитати з книжки «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем»

Після ситного обіду ми повлягались у «їдальні» кожен на свій рушник, який баба дала для річки. Дмитро знайшов кожному по травинці, звелів взяти травинку в рот і висмоктувати сік. Так, каже, в усіх фільмах роблять: лежать і роздивляються чисте блакитне небо, на якому час від часу вимальовуються білі пухнасті лінії від літаків.

Телефонного зв’язку того часу ніколи не зрозуміє покоління, яке народилось після 2000-х. Якщо в карпатському селі в хаті був телефон, то це вважалась поважна сім’я. А якщо в хаті був телефон, яким можна було подзвонити далі, ніж своїм односельцям, — то була надзвичайно успішна сім’я. Проте весь цей телефонний авторитет тримався на удачі. День телефон працював і ловив міжміський зв’язок, а потім, як піде дощ, тиждень міг просто шуміти, але не дзвонити.

Від першого й аж до останнього слова пісні мурахи бігали по всьому моєму тілу. І так було добре. Навіть краще, як у кукурудзі. Цей кадр залишиться в мої пам’яті назавжди. У ту мить ми були щасливі й могли довірити одне одному життя, бо були впевнені: в будь-який момент сильна братерська рука витягне з прірви.