Це я така у бабу Устю — Наталя Місюк

Чудова книга для спільного читання з донечкою. Злегка задовга, але затишно.

Купила цю книжку, бо шукала щось про бабусю. Сподобалося, як тепло описані родинні зв'язки, хотілось би трохи більше ілюстрацій.

Придбав для сина, читаємо вечорами. Гарна історія, але текст міг би бути трохи динамічнішим.

Прочитав з дітьми, всі в захваті! Дуже зворушлива розповідь про бабусю та сім'ю, ідеально для вечірніх посиденьок.

Купила, щоб почитати онукам. Тепла та добра книга, відчувається, що автор вклала душу. Сподобалося, що піднімає важливі теми спілкування з літніми родичами.

Купив, бо шукав щось українське для дитини. Дуже сподобалась історія про бабусю Устю, відчувається справжня родинна теплота та затишок.

Історії про дитинство, особливо ті, що переплітаються з мудрістю поколінь, завжди знаходять відгук у серці читача. Наталія Місюк у своїй книзі "Це я така у бабу Устю" пропонує нам саме таку подорож – у світ шестирічної Наталочки, яка з нетерпінням чекає на школу, але поки що майстерно опановує мистецтво гри з прабабусею Устею, якій незабаром стукне сто років. Сильною стороною твору є його щирість та автентичність. Авторка майстерно передає дитячий погляд на світ, його безпосередність, здатність захоплюватися простими речами. На контрасті з цим постає образ прабабусі – столітньої жінки, яка, здавалося б, вже пройшла все, але водночас зберігає в собі дивовижну здатність гратися, вигадувати, бути частиною дитячого світу. Ці взаємини – не просто зворушливі, вони наповнені глибоким змістом про плинність часу, про те, як важливо цінувати кожен момент, особливо проведений з найріднішими. Книга чудово підійде для сімейного читання. Діти поставлять себе на місце Наталочки, відчують її радість та цікавість. Дорослі ж, безсумнівно, побачать у бабусі Усті віддзеркалення своїх батьків, бабусь, дідусів, згадають власне дитинство та безцінні миті, проведені з ними. Твір легко порівняти з класичними дитячими оповіданнями, де присутня ностальгічна нотка та роздуми про вічне, але при цьому він не втрачає своєї сучасності та легкості. Мова авторки – жива, образна, позбавлена штучності. Вона створює атмосферу довіри та близькості, ніби ми самі сидимо поруч з Наталочкою та слухаємо її розповіді. Особливо вдало виписані моменти, де показується відмінність у світосприйнятті між поколіннями, наприклад, чому прабабуся не вміє складати конструктор або не цікавиться коміксами. Це не критика, а радше спостереження, яке допомагає зрозуміти, як змінюється світ і як важливо знаходити спільну мову попри ці зміни. Можливо, комусь хотілося б бачити трохи більше розгорнутих описів бабусиних казок, адже з тексту зрозуміло, що їхня скарбниця безмежна. Однак, це, радше, побажання, аніж суттєвий недолік. У своїй лаконічності книга досягає мети – торкнутися найтонших струн душі, нагадати про найважливіше. "Це я така у бабу Устю" – це тепла, світла історія, яка залишає після себе приємний післясмак і бажання обійняти своїх близьких.