Чому вовк не схотів собачого життя

Вовк став таким худим, що сам себе лякався, коли побачить свій худий зад. Одного разу він зустрівся в лісі з собакою. Собака була здорова і жирна. «Такому би мені треба бути»,— подумав він. Жалко йому було дивитися на собаку. Він зразу б її розірвав, але не позволяло одно. Він був до того худий, що приласкався до собаки та й каже.

— Коли ж мені бути хоть раз у житті таким жирним, як ти!

— То залежить від тебе, мій друже! Коли хочеш бути таким, як я, то залишай цей дикий ліс і ходи зі мною. В цьому лісі ти приречений на голодну смерть.

— Що я у вас буду робити?

— Майже нічого. Будеш тільки гавкати на людей та старців і любити хазяїна. За все то одержиш від хазяїна остатки від обіду, кісточки баранячі, свинячі, а то й курячі. Чуєш, який вкусний обід? Крім того, поласкають і добре слово скажуть.

Погодився вовк та й побіг із псом у собачий рай. Но скоро він побачив у пса на шиї обглодану шерсть.

— А що то у тебе на шиї, товаришу?

— Та, пустяки!.. Це мені від вірьовки, яку мені надівають на шию. Та це не все так буває.

— Від вірьовки? На шиї? Так тебе прив'язують, і ти не можеш гуляти, куди хочеш? — закричав переляканий вовк.

— Ну, не все... А то таке велике діло?

— То таке для мене діло, що не хочу я твоїх кісток смачних і помиїв. Мені свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю.

Та й побіг вовк знову в свій рідний ліс.