Сірко
У одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Господар бачить, що з його нічого не буде, що він до господарства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю; коли це — приходить до нього вовк, та й питає його: «Чого ти тут ходиш?» Сірко йому відповідає: — Що ж, брате, — прогнав мене господар, а я й хожу тут.» — Тоді вовк йому каже: «а зроби так, щоб тебе господар знову прийняв до себе?» Сірко каже: — «Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тебе оддякую.» — Вовк каже: «ну, гляди: як вийде твій господар із жінкою жать, і вона дитину покладе під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш віднімати од мене ту дитину, — тоді будьто я тебе налякався, та й пущу дитину».
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама й жне коло чоловіка. Коли це — вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком, — доганяє його; а чоловік кричить: «гидж-га, Сірко!» Сірко якось догнав того вовка й відняв дитину, приніс до того чоловіка, та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала, та й каже: «на, Сірко, їж, — за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!» — Ото у вечері йдуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже жінці: «жінко, вари лишень гречані галушки, та сито їх із салом затовчи.» Тільки що вони зваряться, він садовить Сірка за стіл, та й сів сам коло його, та й каже: «а сип, жінко, галушки, та будемо вечеряти.» Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годиться, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко й думає: «Треба мені подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив.» А той чоловік, діждавшись м’ясниці, віддає свою дочку заміж. — Сірко пішов у поле, знайшов там вовка, та й каже йому: «прийди у неділю, у вечері, до городу мого господаря, а я тебе введу у хату, та й оддякую тобі за те, що ти мені добро зробив.»
Ото вовк, діждавшись неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко казав; — а в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його, та й увів його у хату й посадовив його під столом. Ото Сірко на столі взяв пляшку горілки, м’яса доволі — і поніс під стіл; а люде хотіли ту собаку бити. Чоловік каже: «не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.»
Сірко, що саме лучче на столі лежить, бере, та подає вовкові; обгодував і напоїв так, що вовк не витерпить, та каже: «буду співать!» Сірко каже: — «не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.» — Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже: «отепер уже буду співать!» Та як завиє під столом… Тоді де-які люди повтікали з хати, а де-які хотіли бити вовка; а Сірко й ліг на вовкові, наче хоче задушити. Господар каже: «не бийте вовка, бо ви мені Сірка вб’єте! Він і сам із ним розправиться добре.» Ото Сірко вивів вовка аж на поле, та й каже: «Ти мені добро зробив, а я тобі!» Та й розпрощались.
