Заяче сало

Їхав пан а кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.

 — От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на полювання, взяв із собою чоловіка з десять загоничів. Вони нагнали па мене зайців, а я їх тільки — бах! та бах! Тоді я набив їх десятки зо три... А одного забпв, то такого величезного, я баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!

Кучер слухав, слухав, а далі й каже:

 — Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.

Почув це пан і каже:

 — Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так. фунтів з десять.

 — Звісно, заєць зайцем, — каже Іван.

Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:

 — От що, Іване, а ми скоро вже буде той місток?

 — Та скоро вже, пане, — каже Іван.

 — Так-от знаєш, Іване, — продовжує пап, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, — так фунтів три — чотири, не більше.

- Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так.

Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:

 — А чи скоро, Іване, вже той міст буде?

 — Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долину спустимось.

 — Гм, - каже пан, - а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було – сам знаєш, яке на зайцеві сало.

 — Та звісно, - каже Іван, - заєць зайцем.

Спустились в долину, а пан і питає:

- А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?

- А він, пане, - каже Іван, - розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.