Дреди, батли і «стіли»

Екскурс в історію молодіжних субкультур в УкраїніДумаю, для багатьох ця книжка стане спробою пізнати історію та культуру України під новим кутом. Для інших це буде в першу чергу така собі мандрівка в ностальгійне минуле. Чимало з вас захочуть розпитати своїх батьків, дядьків і сусідів про те, що ж вони слухали раніше, як діставали улюблені альбоми та які проблеми мали через свої вподобання…Уявіть: ваша мама могла ставити ірокез на пиво і ходити в легендарний клуб «Бінго» на Святошині, а тато міг у цей час читати реп у широких штанях з секонду «Одяг з Європи», стоячи на сходах закинутого ДК (дому культури) в районному центрі на Херсонщині, — Дар’я Анцибор, авторкаЧорний одяг, темне, пофарбоване волосся й підведені очі; прогулянки на цвинтарі, специфічна музика та вірші про смерть; широкі штани, реп і графіті на стінах; металеві ланцюги, поголені голови з ірокезами й «стіли» — навколо існування субкультур десятиліттями точаться різноманітні дискусії. Дехто називає їх даниною підлітковому бунтарству, а інші вважають радикальними течіями, які можуть містити загрозу для суспільства. Але що насправді ховається за яскравими образами і які цінності транслюють ці, на перший погляд, «дивні» угрупування? Який зв’язок між першими субкультурами, які виникали на території України, й сучасністю? І чому декому з нас саме так хочеться представляти себе світові? Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність — від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності. Чому варто прочитати книжку «Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні»? Книжка-мандрівка яскравим світом субкультур, які впродовж століть розбурхували уяву, змінювали суспільства та боролись за власні цінності. Як виникали й розвивалися молодіжні субкультури в Україні: умови, традиції, історія та виклики, які вдавалось долати у спільнотах однодумців. Розвінчує міфи та відкриває секрети різноманітних культурних течій за допомогою глибокого антропологічного аналізу й спілкуванню з представниками субкультур. Про авторкуДар’я Анцибор — кандидатка філологічних наук, фольклористка й антропологиня (в минулому — біґьорл Dash, яка 7 років була частиною брейкінг-спільноти). Авторка книжки про різдвяно-новорічні традиції в Україні «Під подушку чи під ялинку?». Працює в Державному науковому центрі захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Веде антропологічно-фольклористичний телеграм-канал «Гриби, гроби і дисертації» та є співавторкою подкасту «Пороблено». ЦитатиЮність — це час, коли із цікавістю пізнаєш життя, шукаєш своє місце в суспільстві, прагнеш задоволення своїх потреб, і коли щось не подобається — готовий боротися за свою ідею і висловлювати позицію через різні форми протесту. А це не тільки марші, пікети чи голодування, але й зовнішні маркування в стилі одягу, музиці, специфічному сленгу тощо. Алік Олісевич згадував, як лише через зовнішній вигляд можна було дістати серйозні проблеми з владою: «За довге волосся і кольоровий одяг могли посадити на 10–15 діб за статтею “Хуліганство”. У джинсах не пускали ні в клуби, ні на навчання. Могли забрати у психлікарню, затримати у спецрозподільні й так до місяця тримати. Або повезти у шкірновенерологічний диспансер закритого типу на перевірку. Ти завжди наражався на неприємності з боку влади». Сьогодні пізнавати світ і ділитися своїми емоціями допомагають ютуб, інстаграм, тікток, фейсбук, Х (твіттер) та інші платформи. Водночас змінилося ставлення до підлітків. Якщо раніше всі говорили про перехідний вік і труднощі в дорослішанні, про бунт на зло батькам, які не розуміють своїх дітей, то тепер усе сильно помінялося. Діти й батьки можуть слухати одну музику, ходити на одні концерти, відвідувати одні фестивалі й одягатися в одних магазинах. Те, що раніше було причиною конфліктів, для багатьох перетворилося на спільне хобі чи навіть спосіб життя. ВідгукиХтось дав слушну пораду авторам науково-популярних текстів: пишучи про складні речі, уявляйте, ніби пояснюєте їх друзям, які «не в темі». Дарка робить саме так. Із пристрастю вченої та властивим їй почуттям гумору вона розповідає дивовижні історії з минулого, відкриваючи перед читачем світ субкультур, який ніби й цікавий багатьом, але про який знають переважно з чуток та міфів, — Едуард Андрющенко, історик, автор книжки «Архіви КГБ. Невигадані історії»Для цієї книжки Дар’я змусила дорослих серйозних людей (зокрема мене) розповісти про підліткові субкультурні секрети, які не знали навіть наші батьки (особливо батьки). Також вона опрацювала документальні джерела й зібрала усе це в цілісне дослідження, яке розкриває невідомий, але вкрай важливий бік історії української культури, — Світлана Кострикіна, авторка книжки «Мертва жива вода», учасниця київської неформальної спільноти