І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія напередодні війни — Девід Маккі

Захоплива і новаторська оповідь про те, як усі посли Рузвельта в Європі, окрім одного, неправильно оцінили Гітлера та його наміри.

Ця книжка про піднесення Третього Рейху в Німеччині та шлях до війни з точки зору чотирьох американських дипломатів у Європі, які були свідками цих подій: Джозефа Кеннеді, Вільяма Додда, Брекінріджа Лонга та Вільяма Буллітта. До початку Другої світової війни вони служили у ключових столицях Європи ― Лондоні, Берліні, Римі, Парижі і Москві. Багато в чому саме вони були першою лінією оборони Америки, а тому часто спілкувалися з президентом безпосередньо, як очі й вуха Рузвельта у світі. На жаль, більшість із них недооцінювали могутність і рішучість Адольфа Гітлера та німецького Третього рейху.

Це нова цікава історія про період до початку Другої світової війни в Європі через призму життя п’яти добре освічених і переважно багатих чоловіків, які борються за увагу людини в Овальному кабінеті.

Чому варто прочитати книжку:

Девід Маккін, сам колишній посол, викладає історію через призму дипломатії в цікавий, дуже детальний, інформативний спосіб.

Аналізує події перед Другою світовою та показує дипломатичні змагання, які велися у період становлення Третього Рейху.

Описує боротьбу Рузвельта з американським ізоляціонізмом на фоні зростання фашизму в Європі та його шлях до рішення про вступ Америки у війну.

Про Девіда Маккіна

Девід Маккін – колишній посол США в Люксембурзі та колишній директор з планування політики Державного департаменту США. Зараз він є старшим науковим співробітником Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів у Вашингтоні, округ Колумбія.

Цитати з книжки

Про вибір дипломатів Рузвельтом:

Рузвельт обирав дипломатів за різними критеріями, залежно від країни. Він роздавав посольства друзям, політичним спонсорам і час від часу — професіоналам. Хоча більшість послів Рузвельта належала до одного кола, доволі складно виявити спільний знаменник, який пояснив би його призначення на ключові посади, окрім хіба що двох рис: схоже, понад усе він цінував вірність і надійність. Рузвельт не завжди обирав найздібніших, але розумівся на людях краще за будь-якого тогочасного політика, умів знайти щось спільне для побудови політичних і особистих стосунків із кожним.

Про враження посла США в Італії Брекенріджа Лонґа від зустрічі з Муссоліні:

Лонґ детально описав свою зустріч із Муссоліні у листі до президента: «Він порівняно невисокого зросту, розмовляє м’яким голосом, яким володіє блискуче, випромінює спокій і статечну елегантність». Посол подарував прем’єр-міністру примірник інавгураційної промови Рузвельта з автографом і в спеціальній оправі. Зі слів Лонґа, Муссоліні був вдячний і відгукувався про Рузвельта схвально. Він наполягав на тому, що Муссоліні «висловив вам своє особливе шанування». Лонґ був не єдиним, на кого Муссоліні справив надмірне враження, — отримавши лист Лонґа, Рузвельт писав: «Схоже, немає жодних сумнівів у тому, що його цікавить наша діяльність [«Новий курс»]... Я глибоко вражений тим, чого він досяг, а також його чесними прагненнями відновити Італію задля уникнення загальноєвропейської кризи».

Про роботу посла США в СРСР Вільяма Буллітта:

Однак уже після кількох місяців перебування у Москві думка Буллітта про радянський режим і його власну посаду змінилася на гірше. На Великдень він написав президенту Рузвельту довгого й відвертого листа. Він почав із зізнання: «Москва виявилася непривітною, як я того й очікував». Насправді Буллітт сподівався на зміцнення дипломатичних відносин, але тепер жалівся, що росіяни не вміють ні про що домовлятися з чесними намірами.