Я стою у довгій черзі разом з іншими військовими

Роман Закревський у своїй книзі "Я стою у довгій черзі разом з іншими військовими" пропонує несподівано глибоке занурення у реалії сучасної війни, позбавлене будь-якого нальоту героїзації чи сентиментальності. Це не ті оповідання, де герої посміхаються смерті, а радше чесний, іноді жорсткий, але завжди людяний погляд зсередини. Автор не боїться говорити про страх, втому, про абсурдність ситуацій, які породжує конфлікт, і про те, як це змінює людину. Сила твору — в його автентичності. Закревський пише так, ніби веде щиру розмову з читачем, ділячись особистим досвідом без прикрас. Його мова проста, але виразна, вона не тисне, а навпаки, створює відчуття довіри. Це той випадок, коли ти не просто читаєш, а проживаєш разом із автором побачене й відчуте. Особливо вражають моменти, коли він описує буденність, яка в умовах війни набуває зовсім іншого, глибокого значення. Наприклад, згадки про черги, про прості людські потреби, які стають нагадуванням про те, що війна, попри всю її масштабність, складається з мільйонів маленьких, особистих історій. "Я стою у довгій черзі разом з іншими військовими" сподобається тим, хто шукає справжнього, невигаданого погляду на війну. Це книга для тих, хто втомився від пафосу й хоче зрозуміти, що насправді відчувають люди, які опинилися на передовій. Її можна порівняти з документальними свідченнями, але з тією відмінністю, що тут є глибинний психологізм, притаманний добрій художній прозі. Вона перегукується з деякими творами Сергія Жадана, де також присутній реалістичний погляд на життя в умовах війни, але Закревський більше зосереджується на внутрішньому світі окремого воїна. Якщо шукати якусь застереження, то, можливо, комусь може бракувати більш виразної сюжетної лінії. Це радше збірка вражень та роздумів, аніж розгорнутий наратив. Але саме в цій мозаїчності, у відсутності чіткого "сюжету" й полягає її сила – вона дає змогу читачеві самому добудовувати картину, рефлексувати над кожним окремим епізодом.