72
Якось дощової днини
✍️ Валерій ГорбачовПорося Хрюша стає мокрим не через дощ, а через зустріч з мишеням, дикобразами та буйволами.
«Якось дощової днини» Валерія Горбачова — це історія про те, чому порося Хрюша стало мокрим як хлющ. Виявляється, причина зовсім не в дощі, а у раптовій зустрічі зі спритним мишеням, двома дикобразами та трьома буйволами. Так починається неймовірна пригода, яка здивує найменших читачів і їхніх батьків. Книга підійде для спільного читання з дітьми віком 3-5 років.
Книга із серії «Книжки-картинки». Вийшла у видавництві «Талант» 2020 року. Ілюстрації — Валерій Горбачов.
📝 Опис книги: Якось дощової днини
Чому поросятко Хрюша стало мокрим як хлющ? Виявляється зовсім це не через дощ!
Приховавшись під деревом, Хрюша не очікував, що прибіжать спритне мишеня, два дикобрази та три буйволи... І так почнеться неймовірна пригода! Що стало причиною мокрощів - відповідь здивує найменших читачів та їх батьків.
📖 Погляд Mirava
Чому ця книжка нам подобається
Бо ця книга – це справжній ковток свіжого повітря, що дарує відчуття спокою та глибокої насолоди моментами. Автор, Валерій Горбачов, майстерно вплітає у свою коротку, але надзвичайно атмосферну прозу неповторні миттєвості, які здатні створити особливий настрій. Якщо ви шукаєте книгу, яка дозволить відволіктися від буденності, зануритися у світ тонких переживань та знайти красу у звичайному, то це саме те, що вам потрібно. Вона чудово підійде для будь-якого віку, хто цінує поетичність мови, любить роздуми про життя та шукає натхнення в деталях. Ідеальний вибір для вечора, коли за вікном лунає дощ, або ж коли просто хочеться тихої, затишної подорожі у власні думки.
Це думка команди Mirava, складена за описом від видавця — не рецензія й не переказ відгуків.
📊 Характеристики
Таблиця характеристик
| Розмір | 26 × 20,5 см |
|---|---|
| Вага | 320 г |
| Папір | Крейдований |
| Тип ілюстрацій | Кольорові |
⭐ Відгуки читачів
Оцінка читачів
Відчуття, наче справді дощовий день на душі. Купив книгу, бо Горбачов вміє писати про звичайне так, що затишно стає. Читав потроху вечорами, дуже гарно доповнювало атмосферу.
Придбав цю збірку, щоб почитати щось легке. Читав, і справді відчувається настрій, про що йдеться в описі. Єдине, хотілося б трохи більше розгорнутих історій, бо деякі здалися надто короткими.
Валерій Горбачов у своїй новій збірці "Якось дощової днини" запрошує читача до світу тонких переживань та миттєвостей, що формують нашу емоційну палітру. Це не про масштабні події чи стрімкі сюжети, а про ті неуловні моменти, коли буденність раптом огортається особливим світлом, а звичайні предмети набувають значення. Автор майстерно володіє словом, створюючи не стільки історії, скільки настрій, подібний до ледь чутного шепоту вітру чи запаху мокрого асфальту. Сила "Якось дощової днини" полягає у здатності Горбачова фіксувати невловиме. Його проза – це тонка мережа спостережень, де кожен штрих, кожна деталь є вагомою. Він вміє побачити поезію у буденності, розкрити глибину у простих речах – від краплі, що повільно стікає по склу, до миттєвої думки, що промайнула в голові. Це той тип літератури, який вимагає від читача уваги до нюансів, вміння чути тишу між рядками. Твори Горбачова подібні до акварелей – ніжні, прозорі, але сповнені глибоких відтінків. Така книга знайде відгук у душі того, хто цінує атмосферність, хто втомився від гучних заяв і шукає в літературі прихисток для роздумів. Це leitura для тих, хто любить споглядати, хто здатен відчути красу у сповільненому темпі життя. Можна провести паралелі з творами таких авторів, як Олена Степаненко чи Юрій Андрухович у їхніх ліричних мініатюрах, де увага зосереджена на внутрішньому світі та спостереженнях за реальністю. Проте, попри всю свою привабливість, ця збірка може стати викликом для читача, який звик до чіткої фабули та динамічного розвитку подій. Невимушеність та відсутність явного сюжету іноді можуть сприйматися як певна розсіяність, вимагаючи від читача власної активної участі у конструюванні сенсу. Це не недолік, а радше особливість, яка може не всім припасти до смаку. "Якось дощової днини" – це запрошення до діалогу, де автор подає нитку, а читач сам плете візерунок.
