Киця-Миця. Це моє! — Аніта Гловінська

Купила цю книжечку донечці, але, чесно кажучи, трохи розчарувалася. Історія про кицю-самостійку мила, але надто коротка і, як на мене, трохи затягнута для малюків. Можливо, було б цікавіше з ілюстраціями.

Отримала книгу і одразу ж почала читати з синочком! Така чудова історія про те, як важливо поважати особисті межі, і киця-Миця просто неймовірна. Дуже сподобалася, обов'язково будемо перечитувати!

Купив для племінниці. Прочитав сам – історія доволі гарна, але трохи простенька. Сподобалось, що піднімає тему особистих кордонів, але хотілося б більш розгорнутого сюжету.

Коли побачила обкладинку, одразу зрозуміла, що це для нас! Читала дитині про кицю-Мицю, і вона була в захваті. Дуже корисна книжка про те, що кожен має право на власне «це моє!» і що це нормально.

З перших сторінок «Киця-Миця. Це моє!» нас огортає знайомий, проте завжди актуальний світ дитячих стосунків, де кожен маленький персонаж прагне заявити про себе. Авторка Аніта Гловінська запрошує нас до цієї гри, головною героїнею якої є, безперечно, киця з виразним характером. Це не просто оповідання про пухнасту тваринку, а радше тонкий психологічний портрет дитини, яка вчиться відстоювати свої кордони та розуміти чужі. Сильна сторона твору – це його нехитра, але від цього не менш глибока мудрість. Киця-Миця – це втілення дитячого «я», яке прагне досліджувати світ, але водночас потребує захищеного простору. Її «це моє!» – це не просто егоїстичне зауваження, а радше заклик до усвідомлення власності, особистого простору і, врешті-решт, самоідентифікації. Історія майстерно показує, як важливо для дитини мати ці межі, і як вони формуються через взаємодію з іншими. Ця книжка, без сумніву, сподобається як допитливим малюкам, так і їхнім батькам. Для перших – це можливість побачити у героїні себе, зрозуміти, чому іноді хочеться бути на самоті, а чому важливо ділитися. Для других – це цінний інструмент для виховання, що дозволяє делікатно поговорити про важливі речі, такі як повага до особистого простору, поняття «моє» та «твоє», а також про те, як важливо слухати і чути одне одного. На думку автора рецензії, «Киця-Миця. Це моє!» можна поставити в один ряд з класичними творами, що навчають соціальної взаємодії та емоційного інтелекту, як, наприклад, історії про Вінні-Пуха чи Маленького принца, хоч і в набагато молодшій віковій категорії. Тут немає повчального тону, лише гра, спостереження та прийняття. Проте, варто зазначити, що надто завзяте наполягання Киці-Миці на своїх кордонах, хоч і правдиве з дитячої точки зору, може залишити початкового читача з відчуттям певної відстороненості, якщо дорослий не допоможе розставити акценти та пояснити нюанси. Це скоріше застереження для батьків, аніж недолік твору. Загалом, «Киця-Миця. Це моє!» – це чудова, щира та педагогічно обґрунтована книжка, яка закладає фундамент для формування здорової особистості, здатної до емпатії та взаємоповаги.