Не кажучи про пса (Оксфордські часомандри #2) — Конні Вілліс

Просто чудова книга! Читала на одному диханні, цікаво, як розвивається сюжет.

Купив як продовження першої частини і не розчарувався. Читав із задоволенням, відчувається, що серія продумана.

Купила книгу, щоб дізнатися, що буде далі з героями. Читала швидко, але трохи не вистачило глибини у розкритті деяких ліній.

Захопила книга, хоча й відчувається, що це частина серії – без першої книги буде не зовсім зрозуміло. Читала із задоволенням, але було декілька затягнутих моментів.

Придбала цю книгу, бо сподобалася перша. Читала швидко, але, на мою думку, трохи спрощений стиль викладу.

Друга частина "Оксфордських часомандрів", "Не кажучи про пса", впевнено закріплює за серією статус одного з найінтригуючих проявів сучасної української фантастики. Автору вдалося зберегти магію першої книги, одночасно розширивши горизонти оповіді та глибину персонажів. Якщо "Оксфордські часомандри" були знайомством, то "Не кажучи про пса" – це повноцінне занурення. Сильною стороною цього твору є вміння автора поєднувати елементи містичного трилера з тонким гумором та глибоким психологізмом. Історія розгортається динамічно, тримаючи читача в напрузі, але при цьому не забуває про розвиток внутрішнього світу героїв. Особливо вражає робота з атмосферою: оксфордські пейзажі, приховані завулки та таємниці створюють відчуття присутності, майже фізичної. Порівняти цю книгу можна з творами, де подорожі в часі є не лише механізмом для пригод, але й інструментом для дослідження людської природи, наприклад, з деякими оповіданнями Рея Бредбері або ж із сучасними серіями, що граються з концепцією альтернативних реальностей. Автору вдається майстерно плести нитки сюжету, де кожна деталь, здавалося б, незначна, набуває ваги з розвитком подій. Персонажі оживають на сторінках, їхні мотиви та переживання щирі та зрозумілі, навіть коли вони стоять перед обличчям надприродного. Це читання, яке змушує думати, співпереживати та, можливо, переосмислювати власні уявлення про час і долю. Єдиним стриманим застереженням може слугувати той факт, що повноцінне розуміння та насолода від "Не кажучи про пса" вимагають знайомства з попередньою частиною серії. Без неї деякі сюжетні повороти та відсилання можуть здатися менш значущими, а розкриття персонажів – неповним. Однак, це не є недоліком самої книги, а скоріше свідченням її цілісності як частини більшої історії. Книга, безумовно, сподобається шанувальникам якісної фантастики, тим, хто любить заплутані сюжети, атмосферні історії та персонажів, що запам'ятовуються. Це твір, який не боїться ставити незручні запитання і пропонує читачеві самому шукати відповіді.