Пильнуй її

Гімн дружбі і свободі, який зачарував понад пів мільйона читачів у Франції Для шанувальників романів «Все те незриме світло» Ентоні Дорра та «Чоловік у червоному халаті» Джуліана Барнза Ці двоє не повинні були зустрітися. Адже у грандіозній життєвій партії Мімо програв — бідний скульптор-коротун, покинутий матір’ю, який володів лише геніальним талантом і перевершив вчителя. І Віола Орсіні — донька багатих аристократів, спадкоємиця престижного роду з П'єтри д'Альби, яка провела своє дитинство в тіні генуезького палацу, надто амбітна, щоб відмовитися від мрії стати льотчицею і змиритися з відведеним їй місцем. Але вони впізнають одне одного з першого погляду і, пов’язані невидимим потягом, присягаються ніколи не розлучатися. І навіть попри люті роки диктатури, коли Мімо стає великим скульптором, працює з фашистами і Ватиканом, їхня любов не згасає. Адже який сенс у славі, якщо їм доведеться втратити одне одного? І от, на порозі смерті, серед власних творінь, «пильнуючи її» — загадкову статую, яку він сам і створив, Мікеланджело Віталіані готовий повідати власну історію. Чому варто прочитати книжку «Пильнуй її»? Масштабна історія кохання на тлі політичних потрясінь Італії ХХ століття, яка оповідає історію Мімо, бідняка-скульптора, та Віоли, заможної доньки впливової родини, які люблять і втрачають одне одного незліченну кількість разів впродовж життя. Жан-Батіст Андреа оживляє галерею незабутніх персонажів, поєднуючи романтичну атмосферу з силою поезії. У 2023 році роман вийшов у світ з величезним успіхом — його наклад у Франції склав 600 000 екземплярів, здобув Гонкурівську премію 2023 року та премію Prix du Roman Fnac за найкращий роман. Наразі його перекладено понад двадцятьма мовами. Це історія кохання на віки: сповнена щирості, майстерності і глибокої відданості силі мистецтва, яка стоїть поряд зі «Все те незриме світло» Ентоні Дорра та «Чоловік у червоному халаті» Джуліана Барнза. Події роману відбуваються впродовж ХХ століття, після світових воєн, періоду італійського фашизму та падіння диктатури. Про автораЖан-Батіст Андреа (Jean-Baptiste Andrea) — французький письменник, сценарист і кінорежисер, лауреат Гонкурівської премії — найпрестижнішої літературної премії Франції, а також головної французької премії для книгорозповсюджувачів Prix du Roman Fnac. Частина його професійної кар'єри була присвячена кіно. Він є автором фільмів Ma reine (2017), який здобув Приз ліцеїсток та Головну французьку романтичну премію; Cent millions d’années et un jour (2019); Des diables et des saints (2021). У 2023 році книга «Пильнуй її» була опублікована з великим успіхом, її наклад у Франції склав 600 000 екземплярів. Наразі її перекладено понад двадцятьма мовами. Твори Андреа відомі своєю емоційною силою. Він звертається до таких тем, як дитинство, дружба, мистецтво, любов і втрата. ЦитатиМетелик не вирізнявся красою, був не з тих, що квітнуть барвами й золотом навесні, таких я побачу згодом. Пересічний метелик, сивий, трохи синюватий, якщо дивитися сильно примруживши очі, причмелений світлом нічний метелик. Якоїсь миті мені спало на гадку позбиткуватися над ним, як би це зробили всі діти мого віку, але потім зрозумів, що, якщо затримаю на ньому погляд — єдиному нерухомому елементові в цій круговерті світу, — моя нудота зникне. Метелик сидів там годинами, посланий дружньою силою, щоб заспокоїти мене, і, мабуть, мене вперше осінило, що ніщо не є насправді тим, чим здається, що метелик — то не лише метелик, а ціла історія, щось велетенське, що криється в крихітному просторі. Це кілька десятиліть по тому засвідчила перша атомна бомба, а ще більше те, що залишаю, вмираючи, в підвалах найпрекраснішого абатства країни. Впродовж року я жив у тіні цього чоловіка. Я готував, прибирав. Перевозив, доставляв. Сотні разів мене ледь не переїхав трамвай, трохи не перекинув кінь, побив тип, який насміхався з мого зросту, і якому я відповів, що принаймні мій зріст не створює мені проблем на piano di sotto, на нижньому поверсі, особливо перед моєю любаскою. Інженьєре Кармоне був би в захваті від такої напруженої атмосфери в нашому кварталі. Будь‑яка взаємодія була потенційним ударом блискавки, переміщенням електронів, який невідомо звідки й брався. Ми воювали з німцями, з австро‑угорцями, нашими урядами, нашими сусідами, іншими словами: ми воювали самі з собою. Одні хотіли війни, інші — миру; напруга зростала, й той, хто прагнув миру, першим завдавав удару. Багато людей на порозі смерті зраджують якусь таємницю. Впродовж десятиліть таємниця скульптора бентежить коридори Ватикану, не дає спати кардиналам. Губи ворушаться, пересохлі, незважаючи на лід, який до них регулярно прикладає послушник. Абат прикладає вухо, голос далекий, майже примарний, наче відлуння. Він випростується і вивчає келію, насупивши брови.