Руйнація. League of Legends — Ентоні Рейнольдс

Епічна історія про магію, помсту та імперію на краю загибелі.

Перший в історії роман, дія якого відбувається у всесвіті League of Legends.

Камавор — безжальна земля із закривавленим імʼям. Лицарі імперії несуть загибель усюди, куди ступають.

Каліста прагне це змінити. Після коронації юного й егоцентричного Вієґо Каліста присягається стримувати згубні інстинкти свого дядька й бути повірницею, радницею і генералкою його війська. Однак плани руйнує отруйний кинджал убивці-найманця: клинок ранить Ізольду, дружину Вієґо, і та занедужує від загадкової невиліковної хвороби.

Ізольді стає дедалі гірше, і Вієґо у своєму божевіллі та скорботі падає все нижче й от‑от потягне за собою весь Камавор. У спробі врятувати королівство Каліста наважується на відчайдушний крок — вирушає на пошуки загублених ще за давніх‑давен Благословенних островів. Подейкують, саме там можна віднайти порятунок для королеви.

Але в столиці Благословенних островів аж геть не все так чисто, і мстивий наглядач прагне використати Калісту у власних жорстоких махінаціях. Їй доведеться обирати між вірністю королю і вчинком, у правильності якого вона не сумнівається, — адже навіть перед лицем непроглядної темряви найменший прояв честі може запалити промінь, що врятує світ.

Чому варто прочитати книжку «Руйнація. League of Legends»?

Захоплива, сповнена інтриг та екшену історія, яка неодмінно сподобається шанувальникам фентезі, тематичних подій в League of Legends та ігор від Riot Forge.

Події книги відбуваються майже за 1000 років до подій Sentinels of Light і The Ruined King і детально описують те, як саме сталася «Руйнація».

Гідне доповнення всесвіту League of Legends.

Історія про кохання, втрату, війну та обов'язок.

Про автора:

Ентоні Рейнольдс — розробник ігор в Games Workshop (до середини 2000-х років), розробляв правила та написання історії для Warhammer, потім працював артменеджером студії. Свій перший роман опублікував у 2006 році. За цей час він написав кілька романів для видавництва Black Library, а також окремі книги, оповідання, аудіодрами. Розпочав роботу в Riot Games у 2014 році в Champ Team League of Legends, кілька років керував командою компанії Worldbuilding, написав купу оповідань. Працював над різними іграми, беручи участь у консультаціях, побудові світу, написанні сюжету та озвучуванні. Наразі працює над (начебто) надсекретним R&D проектом.

Цитати:

Про леді Калісту:

Відганяючи втому, Каліста обходила Військо. Вона хотіла, щоб солдати бачили свою генералку. Часто зупинялася: декого хвалила, відзначаючи успіхи, з деким жартувала, декому висловлювала співчуття. Ставала навколішки біля поранених, тримала за руки тих, кого було не врятувати, і кровʼю малювала тризуб на чолі тих, хто вже відійшов у засвіти, складаючи дяку за їхню сміливість — хоча їй ті слова здавалися пустими, але ті, хто досі був живий, ніби чули в них якусь утіху. Молодшим воїнам вона казала, що ті тепер ветерани, а справжнім ветеранам кивала — їх вона впізнавала за очима, які давно вже не знали спокою. Жерці в порцелянових масках обережно ступали полем, постукуючи пальцями в пружну шкіру маленьких барабанів, щоб душі померлих могли знайти дорогу до Шанованих Предків.

Про короля Вієґо:

Вієґо був першим монархом в історії Камавору з хистом до чарів: як уважалося, він успадкував його з материною кровʼю — і майже ніхто поза палацом не бачив використання тих здібностей на власні очі. Це, власне, було однією із причин, чому Вієґо хотів узяти участь у битві: щоб показати підданим і союзникам силу, якою володів.

Про магістерку Благословенних островів:

— Це дерево маленьке, але має вже понад триста років. Дивовижно, чи не так? А знаєте, чому воно так довго живе?

Ґраель витріщився на неї, насупивши брови.

— Не... не знаю.

— Бо його слабкі сторони вчасно відсікаються, — заявила вона. — Життєва сила дерев скінченна. Авжеж, допомагають сонце, вода й поживні речовини, але якщо за деревом не доглядати, воно розтратить цінні сили, розвиваючи листя й гілля, яке порушить його цілісність. Зашкодить естетиці.

— Ви говорите, що це шкодить естетиці, але тільки у ваших очах. Це ваша думка. Що з того дереву?

Вона чмихнула й знову опустила погляд до дерева, зосередившись на роботі.

— Я стежу, щоб його коріння отримувало вдосталь води. Щоб воно отримувало таке жадане сонячне світло. Воно живе або помирає, тому що я так хочу. Я для цього дерева — бог. Тож, гадаю, тільки моя думка й має значення.

Ерлок Ґраель нахмурився: він бачив у доводі магістерки безліч слабких місць, але мав обачність на них не вказувати. Від суперечки з нею краще не стало б.

— Сторожі рубежів — як це дерево, — розмірковувала магістерка далі. — Я доглядаю їх, піклуюся про них, годую їх. А іноді мушу відрізати листочок тут, відсікти гілку там. Заради здоровʼя цілого.