Тиша — Дон Делілло

Феноменологічна проза Дон Делілло досягає нових висот у «Тиші», де втрата технологічного зв’язку стає каталізатором ірраціональних страхів. Автор вдається до безпристрасного, майже документального стилю, майстерно передаючи атмосферу паніки, що охопила Сполучені Штати. Твір чудово працює як сучасна алегорія: історія про п’ятеро друзів, які марно очікують трансляцію матчу, перетворюється на філософський трактат про зникнення спільного простору. Читачі, що полюбляють нон-конформістську прозу та психологічні детективи, знайдуть тут глибокий, багатошаровий текст. Суворий, хімічно чистий стиль письменника майстерно передає вібрацію часу, створюючи враження, ніби ми перебуваємо усередині головного городу. Якщо ж критикувати – наліт надто наївного, хорор-сценарію у другій половині роману дещо знижує загальну напругу, проте це не заважає розглядати цей текст як блискуче дослідження людської ізоляції в епоху інформаційного шуму.