Пан Коцький
У в одного чоловіка був кіт старий, неспроможний миш ловити. Ото господар його узяв, та й вивіз у ліс, — думає: нащо він мені здався? тільки дурно буду годувати, — нехай краще у лісі ходить. Покинув його, а сам і поїхав. Коли це — приходить до нього лисичка, та й питає його: «Що ти таке?» А він каже: — «Я пан-Коцький.» — Так лисичка каже: «Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.» А він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому служить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
Ото колись зайчик побачив лисичку, та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.» А вона йому каже: — «Єсть у мене тепер пан-Коцький, то він тебе і розірве.» — І цей заєць розказав про пана-Коцького вовкові, ведмедю, дикому кабанові. Ці зібралися вмісті, стали думати: якби тут побачити пана-Коцького, — та кажуть: «А приготуємо обід!» Тут і взяли розшукувати, кому за чим йти. — Вовк каже: — «Я піду за м’ясом, щоб було що у борщ» — А дикий кабан каже: — «А я піду за буряками, за картоплею.» — Ведмідь: — «А я меду принесу на закуску.» — Заєць: — «А я — капусти.»
Ото подоставали всього, почали обід варити і, як зварили, почали совітуватися: кому йти кликать на обід пана-Коцького. Ведмідь каже: «Я не підбіжу, як доведеться тікати.» А кабан: «А я теж невортний.» Вовк: «Я старий уже, і трохи не бачу.» Тільки зайчикові й доводиться. Пробіг зайчик до лисиччиної нори; коли це — лисичка вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках коло хати, та й питає його: «А чого ти прийшов?» Він каже: — «Просив вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм пан-Коцьким до нас на обід!» — А вона каже йому: «Я з ним прийду, але ви поховайтеся, бо він вас і розірве.» Зайчик прибігає до них та й хвалиться: — «Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, та й подушить нас.» — Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе у кущ.
Коли це — веде лисичка свого пана-Коцького; доводять до стола, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже: «Мало!.. Мало!.. Мало!..» А ті думають: — От, сучого сина син, ще йому мало! — Коли він, як наївсь, так і простягся на столі; а кабан лежав близько коло стола у хамлі, та якось його комар і укусив за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же думав, що то миш, та туди… Кабан злякався його, та й почав тікати; пан-Коцький злякався кабана, скочив на те дерево, де ведмідь сидів; ведмідь як побачить, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереві — та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу упав; вовк побачив, що таке робиться з ними — так подрав, що тільки видно; а заєць тоді-ж забіг чор-зна-куди… А після посходились, та й кажуть: «От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!»
