Еля, що живе на місяці

Сучасна дитяча проза часто соромиться чарівності та мрійливості, однак твори Людмилы Каштан та Катерини Проценко свідчать про інакше бачення літературного процесу. Оповідання «Еля, що живе на Місяці» сповнене неординарної естетики: це своєрідний синтез словесної текстури та візуальної мови, де історія про маленьку дівчинку стає платформою для вільного польоту уяви. Автори чудово розуміють, що дитяча свідомість потребує не стільки моралей, скільки можливості побачити світ іншим, ніж він є у звичайній реальності. Сильна сторона твору — жива, поетична мова, яка дозволяє читачеві без вагань зануритися у космічну драматургію. Книгу варто рекомендувати всім, хто шукає зразки легкої, але глибокої літератури для дітей від 5 до 8 років, а також тим, хто прагне розбудити в дитині почуття власної унікальності. За структурою та настрій її можна порівняти з творами Олесі Сані, де головною дійовою особою стає маленька людина, здатна змінити реальність власним баченням. Єдиним мінімальним недоліком можна вважати деяку уривчастість деяких сцен, які швидко зникають, не встигаючи розвинути сюжет до повного логічного завершення. Проте це нівелюється загальним емоційним підходом, що робить книгу цінним інструментом для розвитку дитячого письма та спрямовує увагу на важливість власної мрії.