House on Via Gemito

Доменіко Старноне – майстер плести павутиння людських стосунків, і "Будинок на Віа Джеміто" є черговим свідченням його таланту. Це не та книга, що пригощає легковажними ілюзіями; навпаки, вона проникає глибоко, оголюючи складні, часто болючі шари сімейного життя у спекотному, бурхливому Неаполі. Автор немовби діє зі скальпелем, розрізаючи оболонки буденності, щоб показати пульсуюче серце прихованих бажань, невисловлених образ і невловимих зв'язків, що тримають родину докупи, але водночас і роз'єднують її. Сила Старноне – у його вмінні передавати психологічну глибину через, здавалося б, незначні деталі, через мову тіла, паузи, недомовки. Персонажі оживають на сторінках, не будучи ідеалізованими чи карикатурними. Вони – справжні, зі своїми страхами, любов'ю, зрадами і прощеннями. Його проза обволікає, змушуючи читача стати свідком, а іноді й співучасником внутрішніх драм. Це читання для тих, хто цінує тонке дослідження людської натури, хто не боїться зазирнути у темні куточки душі, хто шукає в літературі віддзеркалення власного досвіду, хоч і в іншому контексті. "Будинок на Віа Джеміто" може викликати асоціації з творами таких майстрів, як Елена Ферранте (з якою, до речі, Старноне має певний творчий зв'язок) або ж ранні роботи Альберто Моравії, де сімейні драми розгортаються на тлі міської реальності. Однак, Старноне має свій, неповторний голос, свою специфічну меланхолію та похмуру красу. Єдине застереження, яке можна висловити, – це, можливо, певна екзистенційна важкість тексту. Для читача, що шукає легкого, розважального чтива, ця книга може видатися надто гнітючою. Але для тих, хто готовий до глибокого занурення, вона запропонує незабутню подорож світом, де кожна родина – це окремий, складний всесвіт.