89
Мати. Батько. Син
✍️ Флоріан ЗеллерЗбірка трьох психологічних п'єс Флоріана Зеллера про складні сімейні стосунки: материнську гіперопіку, неминучу старість та трагічну притчу про самогубство сина.
У збірці представлено три глибоко психологічні п'єси Флоріана Зеллера. Автор безжально препарує стосунки між батьками та дітьми, розкриваючи проблеми гіперопіки, страху перед старінням та трагедії втрати. Ці твори стають дзеркалом для глядача, змушуючи замислитися над власними емоційними кордонами. Книга підійде тим, хто цікавиться сучасною драматургією та психологією родинних зв'язків.
Книга із серії «Колекція #Особливі прикмети (II): Театр без кордонів». Вийшла у видавництві «Видавництво Анетти Антоненко» 2024 року. Переклад — Іван Рябчій.
📝 Опис книги: Мати. Батько. Син
Драматичні твори французького письменника і кінорежисера Флоріана Зеллера (нар. 1979) «Мати» (2010), «Батько» (2012) та «Син» (2018) за короткий час стали сучасною класикою. Це багатогранні глибоко психологічні п’єси, які безжально препарують як кожного з персонажів, так і кожного з глядачів.
П’єса «Мати» ставить руба проблему материнської любові, яка не вщухає й тоді, як діти стають дорослими, і часом перетворюється на дошкульну гіперопіку.
У «Батькові» в щемливій формі йдеться про неминучу старість, яка чекає на всіх.
А «Син» — це гірка притча про самогубство.
За п’єсою «Батько» Ф. Зеллер зняв у Голлівуді однойменний фільм (2020), який отримав «Оскара». Стрічка за п’єсою «Син» побачила світ у 2022 році.
📊 Характеристики
Таблиця характеристик
| Оригінальна назва | Le Pere. La Mere. Le Fils |
|---|---|
| Розмір | 20 × 13 см |
⭐ Відгуки читачів
Оцінка читачів
Неймовірні п'єси! "Батько" просто вразив своєю глибиною та реалістичністю. Рекомендую всім, хто цінує якісну літературу.
дуже сподобалися твори, особливо "Мати". Зацікавили своєю несподіваною розв'язкою. Трохи шкода, що "Син" був коротшим за інші.
Перед нами три самобутні перлини сучасної драматургії, об'єднані під спільною обкладинкою — «Мати. Батько. Син» Флоріана Зеллера. Цей французький майстер слова та режисер пропонує читачеві не просто прочитати п’єси, а пережити їх, пропустити крізь власну душу. Кожна з робіт — це безжальний, але водночас глибоко людяний розтин сімейних стосунків, де емоції вирують, а прихована тривога вислизає з-під контролю. «Мати» бентежить своєю відвертістю, показуючи, як материнська любов, що не згасає з віком дітей, може трансформуватися у гіперопіку, що душить. Це гіркий, але правдивий погляд на те, як прагнення захистити може стати пасткою. «Батько» вражає своєю пронизливою щирістю, досліджуючи невідворотні процеси старіння та втрати самоідентичності. Зеллеру вдається зобразити розпад пам'яті та реальності так, що глядач/читач сам відчуває цю дезорієнтацію. «Син», своєю чергою, занурює в складні взаємини між поколіннями, де невисловлений біль і розчарування часто залишаються невирішеними. Сила Зеллера — у його вмінні створювати живих, багатовимірних персонажів, у чиїх вчинках та словах впізнаєш себе або своїх близьких. Діалоги, хоч і здаються буденними, приховують глибокі підтексти, а психологічна напруга наростає поступово, не залишаючи байдужим. Це твори, які змушують рефлексувати, сумніватися, шукати відповіді на вічні питання про любов, відповідальність та крихкість людських зв'язків. Шанувальникам психологічних драм, театральних експериментів та глибоких сімейних історій «Мати. Батько. Син» неодмінно припаде до душі. Його можна порівняти з роботами Інгмара Берґмана за глибиною психологізму та чесністю погляду на людську природу, або з п'єсами Теннессі Вільямса за драматизмом та емоційною насиченістю. Водночас, слід зауважити, що вистави за цими п’єсами, як і саме прочитання, вимагають від глядача/читача певної емоційної готовності. Зеллер не полегшує завдання, він провокує, іноді доводячи до стану дискомфорту. Це не той текст, що дарує легке розважання, а радше той, що залишає тривалий післясмак і змушує повертатися до прочитаного з новими думками.
