82
Неявне літературознавство в Україні 1920-х років
Неявне літературознавство 1920-х: школа Білецького, Шамрай, Майфет, Рейсер, Зеров.
У книзі Оксани Пашко розглянуто маловідомі сторінки українського літературознавства 1920-х років через призму філологічної школи Олександра Білецького. Авторка реконструює діалоги та полеміки, аналізує теорії Агапія Шамрая та Григорія Майфета, а також побут Соломона Рейсера та роль Миколи Зерова. Праця спирається на архівні матеріали, що дозволяє по-новому описати забуті епізоди наукового життя. Книга буде цікава дослідникам історії літератури та філологам.
Книга вийшла у видавництві «Дух і Літера».
📝 Опис книги: Неявне літературознавство в Україні 1920-х років
Книгу присвячено маловідомим сторінкам українського літературознавства 1920-х років. У центрі уваги – філологічна школа Олександра Білецького. Розглянуто концепції науковця про типологію читача, стильовий підхід до написання історії літератури, а також реконструйовано діалог-полеміку з Дмитром Чижевським. У розділі, присвяченому Агапію Шамраю, представлено як життєпис дослідника, так і його літературознавчі теорії – насамперед інтерпретації раннього українського романтизму. Окрему увагу приділено теорії новели у працях Григорія Майфета та дискусіям довкола неї у тогочасній періодиці. Побут і наукові пошуки студента-філолога розглянуто на прикладі київського періоду життя майбутнього текстолога Соломона Рейсера. Микола Зеров постав як повноцінний герой оповіді, але з’являється він як адресат листів Шамрая та Майфета.
Праця спирається на широке коло архівних матеріалів (епістолярна спадщина, спогади, слідчі справи тощо), значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу. Це дає змогу по-новому описати забуті та «неявні» епізоди літературного процесу й наукового життя в Україні 1920-х років.
📖 Погляд Mirava
Чому ця книжка нам подобається
Бо ця книжка – справжня мандрівка у бурхливе інтелектуальне серце України столітньої давнини. Якщо вас захоплює, як формувалася наша культура, як з'являлися нові ідеї, що впливали на літературу й життя, то це дослідження Оксани Пашко для вас. Ви не просто дізнаєтеся про забуті процеси, а й відчуєте дух епохи, зрозумієте, звідки черпали натхнення видатні постаті. Книга стане у пригоді тим, хто цікавиться українською історією, літературознавством, культурологією, а також усім, хто прагне глибше усвідомити витоки сучасної української думки. Це шанс побачити "невидиме", що стояло за очевидним, і зрозуміти, чому 1920-ті роки були такими визначальними.
Це думка команди Mirava, складена за описом від видавця — не рецензія й не переказ відгуків.
⭐ Відгуки читачів
Оцінка читачів
Оксана Пашко, занурившись у бурхливий океан української думки 1920-х, витягує на світло не стільки самі літературознавчі трактати, скільки тонкі, майже невловимі віяння, що пронизували ту епоху. Її "Неявне літературознавство в Україні 1920-х років" – це не збірник сухих висновків, а радше спроба реконструювати інтелектуальну атмосферу, де народжувалися, трансформувалися та часто гинули ідеї. Авторка майстерно деконструює уявлення про те, що літературознавство – це лише аналіз текстів. Вона показує, як на формування наукових поглядів впливали політичні зсуви, філософські течії, суспільні настрої, і навіть елементи міфології, що відроджувалися. Особливо цінним є розкриття того, як прагнення до модернізації культури перепліталося з глибоким зануренням у національні коріння, створюючи унікальний сплав, який ми сьогодні можемо лише намагатися осягнути. Пашко вдається оживити ці давно забуті дискусії, показуючи їхню актуальність навіть для сучасної гуманітаристики. Її текст читається як захоплива інтелектуальна подорож, де кожен поворот відкриває нові горизонти. Ця праця, безперечно, стане цінним надбанням для тих, хто цікавиться історією української думки, зокрема періодом українського Розстріляного відродження. Філологи, культурологи, історики, а також усі, хто прагне зрозуміти глибинні витоки сучасної української культури, знайдуть у книзі безліч стимулів для роздумів. Порівняти її можна з роботами, що досліджують "темні матерії" інтелектуальної історії, де фокус зміщується з конвенційних наративів на менш очевидні, але не менш значущі процеси. Якби довелося виділити одне застереження, то, можливо, це надмірна зосередженість на певних дискурсах, що може залишити поза увагою інші, не менш важливі, як-от ті, що розвивалися в еміграційних центрах. Однак, це, радше, питання вибору ракурсу, аніж недолік самого дослідження. "Неявне літературознавство" – це виклик усталеним уявленням і запрошення до глибшого, нюансованого розуміння минулого, яке, як виявляється, ніколи не буває до кінця вивченим.
