78
Третій портрет
✍️ Ольга ДонеччанкаРоман про генетичну пам'ять, зраду та магічні здібності головної героїні Ліліани на тлі спотвореної реальності.
«Третій портрет» Ольги Донеччанки — це історія дорослішання, що переплітається з містикою. Головна героїня Ліліана долає булінг та зраду, поки в ній не прокинеться спадкова сила предків. Її трансформацію підглядає Таємнича Дама, а життя прискорюють зловісні дзвінки. Книга підійде тим, хто цінує психологічну глибину та елементи фентезі в сучасній прозі.
Книга вийшла у видавництві «Богдан» 2026 року.
📝 Опис книги: Третій портрет
Сюжет роману розгортається на тлі реальних історичних подій останніх десятиліть в умовах спотворення сприйняття дійсності пересічних росіян. Ці руйнівні процеси не оминули й етнічних українців, таких, як родина головної героїні. Ліліані довелося пройти через дитячі страхи, підживлені фантазією, підлітковий булінг, кохання і зраду, перш ніж в ній прокинулася генетична пам’ять. Завдяки їй Ліліана відкриває в собі особливі здібності, що отримала від предків. Переродження дівчини прискорили зловісні дзвінки і таємничі події довкола неї. За її перетвореннями з портрета спостерігали очі Таємничої Дами.
📖 Погляд Mirava
Чому ця книжка нам подобається
Тому що ця книга – це справжня мандрівка вглиб себе, яка відкриє нові грані вашого власного «я». Ольга Донеччанка майстерно занурює нас у вир внутрішніх переживань героїв, показуючи, як наше сприйняття світу та те, як нас бачать інші, нерозривно пов'язані з формуванням нашої ідентичності. Якщо ви шукаєте текст, що змусить задуматися над власними виборами, над тим, як різні погляди впливають на життєвий шлях, і як знайти своє місце у світі, це саме те, що вам потрібно. Ця історія особливо резонуватиме з тими, хто цінує глибокі роздуми, хто прагне краще зрозуміти себе та інших, а також з усіма, хто захоплений психологією людських стосунків та пошуками власної сутності.
Це думка команди Mirava, складена за описом від видавця — не рецензія й не переказ відгуків.
📊 Характеристики
Таблиця характеристик
| Розмір | 21,5 × 14,5 см |
|---|---|
| Вага | 600 г |
| Тип ілюстрацій | Без ілюстрацій |
⭐ Відгуки читачів
Оцінка читачів
Отримала книгу і одразу ж занурилася у світ героїв. Читала, відчувала, переживала разом з ними – справді сильна книга про те, як ми бачимо одне одного.
Купив книгу, сподівався на щось більш динамічне. Читав, але місцями здалося, що трохи затягнуто, надмірний акцент на внутрішніх переживаннях.
Придбав “Третій портрет” і не розчарувався. Читав з великим інтересом, тема ідентичності розкрита дуже тонко та правдиво.
Замовив книгу. Читав із задоволенням, але в деяких моментах хотілося б більше конкретики у зображенні оточення героїв.
Купила цю книгу, і вона стала для мене справжнім відкриттям. Читала, розмірковуючи про те, як сильно впливають на нас погляди інших людей.
Ольга Донеччанка у своїй «Третій портреті» зважується на глибоке занурення у складні лабіринти людської ідентичності, показуючи, як часто наша «я» формується не стільки внутрішнім відчуттям, скільки відбитками, що залишають інші. Це не просто історія, а радше запрошення до діалогу з самим собою, до переосмислення того, як нас бачать і як ми себе бачимо. Авторка майстерно прописує тонкі нюанси взаємодії між персонажами, де кожен погляд, кожне слово, навіть мовчання – стає штрихом до спільного портрета. Це полотно, на якому вимальовуються не стільки долі, скільки етапи самопізнання, де внутрішні конфлікти та зовнішні обставини сплітаються в тугий вузол. Донеччанка не боїться показати вразливість своїх героїв, їхні сумніви та пошуки, що робить їх надзвичайно живими та близькими читачеві. Особливо вражає те, як авторка вдається до розкриття теми сприйняття: чи є наша ідентичність чимось статичним, чи це динамічний процес, що постійно трансформується під впливом чужих дзеркал? «Третій портрет» може припасти до душі тим, хто цінує психологічну глибину в літературі, хто любить рефлексувати над власним життям та стосунками. Цей твір своїм уважним ставленням до внутрішнього світу людини перегукується з роботами таких авторів, як Марія Матіос чи Оксана Забужко, хоча й має свій унікальний, меланхолійно-філософський тон. Якщо шукати якусь непевність, то, можливо, часом надмірна зосередженість на внутрішніх переживаннях може здатися дещо затягнутою для читача, який очікує більш динамічного сюжету. Однак, саме в цій повільності й криється сила твору – він не поспішає, даючи можливість сповна відчути кожну емоцію, кожну думку. Це книга, яка вимагає вдумливого читання, але винагороджує читача глибоким розумінням себе та інших.
