По той бік чарівної палички. Магія і хаос мого дорослішання — Том Фелтон

МИТТЄВИЙ БЕСТСЕЛЕР №1 ЗА ВЕРСІЄЮ NEW YORK TIMES

Дитинство Тома Фелтона було зовсім не звичайним. У дванадцять років він опинився в центрі уваги, коли отримав культову роль чарівника Драко Мелфоя у фільмах про Гаррі Поттера.

У книжці «По той бік чарівної палички» він відверто та з фірмовим гумором розповідає історії про свої перші прослуховування та ролі, про те, як отримав роль Драко, про пригоди на знімальному майданчику «Поттеріани» і про людей, з якими потоваришував за десять років зйомок фільмів. Також Том Фелтон розмірковує про переваги й недоліки слави та про те, як було складно зорієнтуватися у дорослому житті після закінчення зйомок.

«По той бік чарівної палички» Тома Фелтона — кумедна та зворушлива книжка, яку варто прочитати кожному фанату Гаррі Поттера.

Чому варто прочитати книжку «По той бік чарівної палички. Магія і хаос мого дорослішання»?

Книга, що дає можливість зазирнути за лаштунки життя Тома Фелтона — від архівних моментів на знімальному майданчику в ролі Драко Мелфоя до викликів дорослішання в центрі уваги.

Том Фелтон розповідає про злети та падіння у світлі слави та пошук шляхів у житті після такого важливого і доленосного досвіду.

У книзі Фелтон розмірковує про свій досвід роботи з такими великими зірками, як Алан Рікман, сер Майкл Ґембон, дама Меґґі Сміт і Ральф Файнс (включно з обіймами Волдеморта).

Про автора:

Том Фелтон — англійський актор, найвідоміший за роль Драко Мелфоя у фільмах про Гаррі Поттера. Він також грав у стрічках «Повстання планети мавп», «Бель», «Флеш», «Об’єднане Королівство», «Забута битва» та у п’єсі «2:22. Історія про привида» у лондонському Вест-Енді. Живе у Лондоні з собакою Віллоу.

Цитати з мемуарів Тома Фелтона

Про маму:

Моя мама — це основна причина, що я там, де є, хоча вона ніколи не підштовхувала мене бути актором. Я міг стати віртуозним скрипалем, чи воротарем у хокеї, чи професійним гравцем у йо-йо. Для неї було б неважливо, яке заняття я собі оберу, але одне можна сказати напевно: що б це не було, мама допомогла б мені цього досягти.

Про навчання у приватній школі:

Моє навчання у приватній школі вже майже закінчилось, і я ставав неуважним. Чітко пам’ятаю, що протягом останніх двох місяців після обіду ми мали півгодинний урок, на якому вчитель уголос читав нам оповідання. Одного разу він вибрав якусь книжку про хлопчика чарівника, який жив під сходами. Справді, не мало значення, що він читав, моя реакція була б такою самою: навіть не старайся, чуваче! Хлопчик-чарівник? Не моя тема.

Про те, що бути Драко — не круто:

Тільки-но Деніела, Емму та Руперта обрали, їхні життя змінилися. Вони покинули школу, і «Поттер» став їхнім життям. Вони опинилися в бульбашці і практично не мали шансу на нормальне дитинство. Для мене це було не так. Я працював через тиждень, а вони — постійно. Поза зйомками я ходив до звичайної школи, мав друзів і дуже старався бути нормальним підлітком.

Ви, мабуть, знаєте нормальних підлітків. Можливо, ви — нормальний підліток. Якщо так, то вам відомо, що отримати тавро дивака — це недобре. Так, бути Драко — не круто через моє висвітлене волосся і регулярну відсутність на уроках. Для багатьох людей у шкільних коридорах я був Гаррі Дрочер. Вилупок на мітлі.