Телесик

Був собі дід та баба, і був у їх хлопчик Івашко. Вже так вони його любили, так кохали!

От, як підріс він, то й каже:

— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!

От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить… Та й каже:

От, мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

Телесик почув.

— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!

Пливе… Пристав до бережка, наївся, напився, одіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибки ловити…

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега, та й давай гукати товстим голосом:

— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

А він чує…

— То ж не моєї матінки голос! пливи пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику далі!

Махнув весельцем, і поплив.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля.

— Ковалю, ковалю! скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати.:

— Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

Приносить до хати:

— Зміючко Оленко, одчини!

Оленка й одчинила; вона ввійшла у хату.

— Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я гостей покличу та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

От Оленка натопила піч так, що аж каміння роспадається, а тоді й каже:

— Сідай, Телесику, на лопату!

А він каже: „Коли ж я не вмію, — як його сідати?“

— Та вже сідай! — каже Оленка.

Він і положив на лопату руку. „Так?“ каже.

— Та ні бо: сідай зовсім!

Він положив голову: „Отак може?“

— Та ні бо, ні! сідай увесь!

— А як же? хіба так? — та й положив ногу.

— Та ні бо, — каже Оленка, ні! не так!

— Ну, так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.

Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, виліз на превисоченного явора та й сидить.

Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

— Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька їсти й пити, Ще й хороше походити!

„Сідай!“ та й ухопило його одно гусятко, принесло та й посадовило на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.

От сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків та виймає з печі й каже:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

То це вона знову вийма пиріжки та:

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

А Телесик знов: „А мені?“

Вони й почули. Що се?

— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?

— Та то, — каже дід — набудь так учувається.

Та знов баба: „Се тобі, дідусю, а се мені!“

— А мені? — з причілка Телесик.

— От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно, — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!…

А гусятко ходить по двору, то мати й побачила, нагодувала його і напоїла і під крильця насипала пшона. Так воно й полетіло.