Умілий злодій
Були два брати. Старший був багатий, але був злодієм, а молодший був бідний, але був чесний ґазда. Старший не мав дітей, а молодший мав три хлопці. Каже старший брат до молодшого:
— Дай ти мені свого найстаршого сина в прийми; нащо — каже, — має мій маєток іти в чужі руки? Йому лишу!
І взяв собі найстаршого сина і пішов з ним у ліс. Увидів той хлопець в лісі файні буки.
— Стрийку, — каже, — якби тоті буки начетверо розколов, то би були файні осі до воза!
Але той каже тогді до хлопця:
— Ой, тебе мені не треба!
Та й прийшов до брата і каже:
— Брате, дай мені середущого сина, бо той нездатний!
Та й узяв собі середущого хлопця і пішов з ним у ліс.
А хлопець увидів файні берези та й каже:
— Стрийку, із тих беріз були би файні оглоблі до саней!
Тогді стрий каже:
— Ой, геть собі йди, мені тебе не треба!
Та й пішов по наймолодшого хлопця до брата.
— Дай мені, — каже, — наймолодшого хлопця, бо ті мені обидва не сподобалися!
Та й з тим пішов найперше в ліс.
А хлопець увидів у лісі файні буки. Каже:
— То би добре було тими буками комори підважувати!
Тогді стрий каже;
— Ажень ти мій, бо ти дбаєш о злодійство!
Та й ідуть вони оба попри гостинець, а там жене якийсь хлоп вівцю. Тогді той хлопець каже:
— Стрийку, я би ту вівцю украв від нього!
— Ба, та як украдеш, хіба його заб'єш?
— Ой ні! Я з нього, стрийку, і портки вкраду!
— То кради!
Він тогді пішов, обмастив чобіт болотом та й верг наперед того хлопа на дорогу. А той іде попри чобіт, але й не дивиться на чобіт, бо був дуже обшмарований болотом. Але хлопець знов той чобіт вхопив та й обмив та й полетів наперед хлопа і верг вже чистий чобіт на дорогу.
Хлоп увидів, що вже другий чобіт лежить, та й гадає собі: «Ото хтось пару чобіт згубив; не міг же я тамтой чобіт підняти, то би мав добру пару!» Та й тогді оглянувся, чи нікого на дорозі нема, прип'яв вівцю до дерева, чобіт положив коло неї, а сам вернувся назад по той другий чобіт.
А той хлопець тогді забіг, ухопив вівцю і чобіт та й утік. Хлоп там чобота шукає-шукає — аж нема. Вертається, а тут і того чобота нема, і вівці нема. А хлопець взяв, борзо вівцю облупив та й перебіг того хлопа і запхав тоту шкіру в болото так, що вовну було видко — наверх вовною.
Хлоп надійшов та й каже:
— Ото тутка в багно впакувалася, а я тебе шукаю!
Та й пустився за вівцею лізти, але жалував портки, аби не обталапати в болоті, то здіймив та й положив на камінь, а тогді поліз у болото. Тогді хлопець забіг, портки вхопив та й утік.
Та й тоді каже до стрийка:
— Стрийку, ми тепер будем ту вівцю пекти!
Взяли вівцю пекти, а він тоді каже:
— Стрийку, я йду за водою, бо мені пити хочеться!
Але взяв собі міх, намикав трави у міх та й взяв дрючок в руки та й в той міх б'є, а сам кричить:
— Йой, ґвалт! То не я вівцю крав, то мій стрий!
А стрий то за корчима учув, гадав собі, що то жандарі хлопця б'ють, то м'ясо лишив і втік. Той тогді прийшов, вівцю допік, добре сам попоїв та й поніс решту і продав.
Але вже до стрийка не вертався, лишень собі пішов у світ — на крадіж.
