Сміх у кінці тунелю. Нотатки українського анестезіолога

Іван Черненко впевнено відмовляється від розважальних стереотипів про лікарську кар'єру, замість цього пропонуючи читачеві щиру хроніку подвигу звичайності. Автор майстерно поєднує анатомічну точність з гумором, де лімбус стає мішенню для неонового лазера, а реанімація перетворюється на арену боротьби з бюрократією та божевіллям. Книга сподобається тим, хто прагне зрозуміти суть медичної етики, не шукаючи ідеалізації. Порівнюватимемо її з «Діагноз: життя» Річарда Проктора, але з дещо вищою часткою українського національного колориту та болючої, але чесної критики системи. Єдине застереження — надто інтенсивна сцена з «шприцем, що набуває форм», може викликати неприємні відчуття у тих, хто не любить медичної технічної драми. Важлива історія, що доводить: сміх у кінці тунелю — це не ілюзія, а реакція на перебування там, де врятувати життя — найважче, що людина може зробити для іншого.