Сурогатне материнство або відмова за приписом — Жан-П'єр Вінтер

Медичне втручання, необхідне для сурогатного материнства, є рівносильним відмові. Як традиційно буває в акушерстві, інтереси матері та дитини є конфліктними.

Ці діти, які є предметом реальних контрактів, самі по собі є віртуальними дітьми, адже вони є не суб’єктами, а об’єктами договорів. Необхідно надавати перевагу знанням, заснованим на науці та психоаналізі.

Враховуючи сьогоденні підходи, ми не можемо розглядати питання відмови від дітей, усиновлення, сурогатного материнства та продовження роду за допомогою медичних засобів лише крізь призму гарних почуттів.

Питання спорідненості – це не лише механічна історія взаємодії матері та дитини. Воно має вплив як на сім’ю, так і на суспільство в цілому, завдяки трансформації родинних законів, які випливають з нього. Заперечення всіх цих елементів, що стосуються допологового життя та зв’язків, породжує цю дуже спірну практику та ігнорує тих, хто є її об’єктами: як матерів, так і дітей.

Любов висувається в якості аргументу на користь виправдання цих практик. Вона, безумовно, є бажаною, але умови народження дітей не можуть зводитись виключно до самої лише любові. Більше того, може здаватись, що будь-які роздуми на теми, які можуть ускладнити питання спорідненості, вже наперед визначені культурною вагою того факту, що всі ми походимо з цивілізації, заснованої на міркуваннях походження та його зв’язку із забороною інцесту, що вже вписане в закон в тій же мірі, що і несвідоме. Його порушення ніколи не лишається без наслідків.