Як пан учив суддю розуму
В одному суді був суддею русин, але він був дуже сумлінний, ретельний, що іншим панам не подобалося. Якщо щось хотіли у судді циганити, то той суддя ніколи не міг згодитися на те, і так нажив собі ворогів, що єго мусили від суду відправити, прогнати, як то кажуть по-вченому, "суспендувати“. Але він ще був кавалер. Лишився без куска хліба і пустився у світ, мусив йти. Йде, йде вже велику частину дороги і здибав єго грабья:
- А де пан іде?
- Га, йду у світ.
- А то чому?
- Бо мене вже з суду геть вигнали.
- Ага, то за панську ретельність. Я пану казав, аби він не був таким ретельним, бо хліба не буде. А що зараз? Може, біс покарав. Якби хотів жити, то мав би у мене службу.
- Добре, пане грабья. Згоджуюсь. Приїхали додому, забавилися трохи і каже:
- Ти, пане, сідай, ти в усім знаний. Ми зробимо інтерес: будеш мати сотень десять злотих, як удасться діло. Мій сусід ніяк не хоче продати свій маєток, а він мені стоїть на перешкоді. А єму зараз дуже гроші потрібні. Йди до него і кажи, що ти маєш гроші і позичиш єму 10 тисяч. А він на те згодиться. Ти напишеш документ, що я гроші дав, згодився на те. Приходить він до другого пана:
- Добрий день, пане!
А пан уже старенький був і відповідає:
- Вітаю гостя. Чого пан суддя до мене завітали? За яким добрим інтересом?
- А я вже не суддя, мене відправили зі суду.
- Ага, то біда, пани правди не люблять! Пане, тримайся свого, і будеш жити на тім світі, а як будеш триматися панів, то лиш до часу.
Але не знав той пан, чого він до него прийшов. Посідали у вітальні, почали забавлятися і розмову повели про те, що у пана зараз бракує грошей, а суддя повідає:
- Ну що ж, ви можете позичити під малий процент на довший строк, за якийсь час сплатили би ці гроші і були би спокійні.
А пан відповідає, що немає в кого позичати.
- А у вашого сусіда не могли би позичити?
- Та дайте спокій, то мій ворог.
- А що вас обходить, що він ворог. Ні він вам, ні ви ему жодної ласки не робили.
Він вам позичає, а ви ему процент на то заплатите. Прийде час, віддасте і жодної ласки нема.
- Добре, - погодився пан, але попросив, аби ему позичили 20 тисяч, а не 10.
- Добре, це ще краще. Літ на десять, і частинами виплачувати. На другий день приїхав єго сусід і суддя і підписали документ про позику: пан грабья зичить єму 20 тисяч. А суддя записав замість двадцяти тисяч сорок. Свідками були: коваль глухий і штельмах сліпий. По закінченню того документу, суддя єго прочитав, а про сороку тисяч не згадував, і дав ще раз прочитати штельмахові, як свідку. А свідок добре запам'ятав, як пан читав, та й собі так само читав. А що там було написано замість двадцять сорок, то сліпий не бачив. Пройшло років десять, пан виплатив 20 тисяч, а грабья нагадав про других двадцять. Той подав скаргу до суду, але нічого не допомогло — контракт був два рази читаний, при двох свідках, не змінений, і суд визнав: документ і дійсний, і що не двадцять тисяч, а сорок. Пан же мав звідки віддати, то мусив віддати | свій маєток на продаж, який сам грабья і купив. Пан дідич дуже засумував і не знав, що; ему робити. Приходить до него той суддя і каже:
- Пане, не сумуй. Що мені буде, якщо я той документ від пана грабйого відберу?
Каже пан:
- Як забереш той документ з рук ворога, то він твій буде, але я тебе дуже прошу оженитися на моїй доньці, аби я міг умерти спокійно на тім дворі і біля вас.
- Добре, - погодився суддя.
Подав суддя до суду апеляцію, і викрилася правда, і суд виніс постанову на ті' двадцять тисяч. І призначив суд заплатити старому за неправдивих 40 тисяч штраф у розмірі 80 тисяч. А суддя оженився на дочці дідича, виграв процес від пана грабйого і | все було добре. А суддя став господарем обидвох маєтків. Пани навчили єго розуму. Кінець. Правда-ретельність перемогла.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році. Стиль запису збережено.
