Як віл бігав наввипередки з конем
Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом, і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. Кінь твердить своє, а віл своє.
— Ти тільки подумай, — говорив сердито віл до коня, — я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
— Це тобі так здається, — посміхаючись сказав кінь. — А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає, — рішуче махнув рогами віл.
От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. Кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.
«Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу те, що кінь?» — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.
Його страшенно сердило те, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
«Як бігти, то бігти», — думав собі віл.
І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
«Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною», — бідкався тепер віл.
Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.
— Попав — як попав, — процідив сердито віл, — але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..
Потім віл розповів чоловікові про свою розмову з конем, а потім зі сльозами в очах став просити та благати:
— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.
— Не бійся, я тобі допоможу, — відповів лагідним тоном чоловік.
Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі. — Ніколи більше не буду швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу, — заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.
І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...
