Колобок
Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились уже до того, що нестало у них і хліба — і їсти нічого. Дід і каже: «Бабусю! піди у хижку та назмітай у засіці борошеньця, та спечи мені колобок.» От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на приспу, а з приспи — та на землю, та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а на зустріч йому зайчик. «Колобок, каже, колобок, я тебе ззім!» А він каже: «Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну, якої?»
«Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!»
Та й побіг.
Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк. «Колобок, колобок, я тебе ззім!» — «Не їж мене, вовчику-братіку, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну, якої?»
«Я по коробу метений, На яйцях спечений, —
Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!»
Та й побіг.
Знову біжить тай біжить, — зустрічає його ведмідь. «Колобок, колобок, я тебе ззім!» — «Не їж мене, ведмедику-братіку, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну!»
«Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!»
Та й маху…
Біжить тай біжить, зустрічається з лисичкою. «Колобок, колобок, я тебе ззім!» — «Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.» — «А ну, якої?».
«Я по коробу метений, На яйцях спечений, — Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу!»
«А ну-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.» От він і сів, та й давай співати:
«Я по коробу метений, На яйцях спечений…»
А лисичка його — гам! та й проковтнула.
