Попів наймит
В одній слободі жив собі піп. От пішов він на базар наймати робітника. Довго ходив по базарі, коли це стрічає одного чоловіка та й питає:
— Чи ти наймешся до мене в робітники, на год?
— Наймусь.
— А скільки ти візьмеш?
— Та я візьму не дорого: двадцять карбованців. Але тільки з таким договором, щоб один на другого не сердився і не лаявся. А який із нас розсердиться, то тому одрубать голову.
— Чи так, то й так, — каже піп. Дає робітникові карбованця завдатку і говорить: — Я тут ще походжу та дещо куплю, а ти йди до мене додому.
— Запрягай отих сіреньких волів та їдь у ліс по дрова.
— Їжте, їжте, будете ви самі того воза тягти.
— Давай, пане, попові гроші.
— Які? — каже пан. — Та я ж не знаю. Мене послано, так давай, а то тут тобі й смерть.
— Скільки ж тобі грошей?
— Та цілу мірку.
— Чого це ти, — кажуть, — сюди притаскався? Ми тебе тут роздеремо й маслачка не останеться.
— Лізь, окаянний, під вісь та держи її, щоб вона не тяглася по землі.
— Попе, попе, одчиняй ворота!
— Вставай, та будем скоріше тікати. Попадя встала. Потихеньку вийшла надвір. Піп ухватив той мішок з сухарями, а попадя той, що з ризами, та й подалися, і не оглядаються. Біжать та й біжать і вже далеко забігли. Коли це чують, ніби щось гукає. Вони тоді ще швидше припустились. Попадя так уморилась, що аж ногами плутає, а тікає. Стали вони через річку переходити, а робітник з мішка й говоре:
— Гляди ж, попе, мене не замочи. Піп з переляку не розібрався, де воно балака, та як побіжить, мов скажений, та незчувсь, коли й на тому березі опинився. А робітник і кричить:
— Та не дуже біжи, а то мене впустиш. Піп мало не очманів од страху.
— Хіба і ти тут? — питає. А робітник прорізав мішок ножиком, вискочив та й каже:
— А ви думали так од мене і втекти? Ні, мене не проведете! Наступила ніч.
— Де ж тепер будем спати? — каже піп.
— А отут на березі, — каже робітник.
— Про мене, хоч і тут, — каже піп. — Тільки ти лягай од берега, попадя в середині, а я аж скраю, од гори.
— Попе, попе, вставай. Уже робітник спить. Піп схватився^та як ухватять з робітником ту попадю та в річку - шульбох! Тільки вона й забулькала! Робітник тоді каже:
— Отак, пропала попадя.
— Хіба це ти? — каже піп, а сам стоїть ні живий ні мертвий. Злякався.
