Шлюб горобця з мишею, що довів до війни між звірами

От горобець собі літав, — як-то зимової пори, — по дорогах, де кінь ся випас, горобець собі там порпає, і збирає там, де що є... Оже миша вилізла з діри та й приближується до того горобця і каже:

- Може б, ми ся побрали? Знаєш ти що? Що ти тут ходиш по дорогах! Іди-но ти за мною, подивишся на мої добра.

Оже горобець трохи ся сторонить в діру лізти, бо він собі так десь попід стріхами має звичай літати. Але далі собі роздумав: Піду.

Миша в діру, горобець за мишею, і вона привела єго до своїх добрів. Є пшениця, є овес, є гречка — що хочеш, то всьо миша має. Горобець собі роздивився, жи є всього много, оже вони собі ся побрали. Оже горобець каже так:

- Маєм що їсти задосить, іно нема що пити... Знаєш, жінко, що — ти маєш збіжа много — ставлю бровар, будем робити горілку, будем пити собі і будем ся любити. Поставили вони той бровар, наробили горілки, понапивалися — так горобець напився і бере миша і йде спати, хоче лягти з нею трохи. Оже миша не приймає горобця.

- Ти, смердюху, — каже, — ти такий, ти сякий, я годна з тобою спати лягти? Оже горобець без пару ночів сам лягав спати і розізлостився: що то миші за то зробити злого? Взяв запалив її бровар.

Той бровар зачав горіти. Горобець сюди-туди, якось з діри викрутився; а мишачі добра погоріли, миша ся попекла, досить — біда. Ну, що робити? Іде миша горобця позивати до свого короля. А горобець пішов жалітися до свого короля. Та й так виглядає, жи мусять становитися битися на пляц. Каже горобців цар:

- Горобець не винен ніц. Як вони ся побрали, то повинні лягти собі обидвоє спати. А мишачий цар каже:

- Ні, неправда так. Чи лягали спати, чи не лягали — не повинні такої шкоди робити.

Але зібрала миша своє войсько, горобець своє, і пішли на пляц і зачали ся бити.

Так ся вони били, що вибилися чисто, іно зостався лев і гриф, обидва царі. Оже так ся б'ють обидва, що мають сили. Уже ж гриф лева так збив, що лев не здужає ходити. Але лев розмислив собі, що з тим робити. Як гриф спускався згори на лева, лев перевернувся догори ногами і лапи наставив догори. Як злапав грифа за крило, то зломив ему. Як зломив, так уже гриф не міг летіти, і лев забрався, пішов. «Видиш, — каже, — таки я виграв, а ти тепер гинь тут“.

Записано Осипом Роздольським у с.Боратин (сучасної Львівської обл.), від Луцька Кравчука, в 1894 році.

Стиль запису збережено.