Самотність. Сила людських стосунків — Вівек Мурті

Чому ми почуваємося все більш самотніми, якщо сучасні технології покликані нас об’єднати? Це питання вирішив дослідити колишній високопосадовець і один з найголовніших лікарів у США Вівек Мурті. Він опитав багатьох людей, які почуваються самотніми, і визначив, що стоїть в основі цього болючого стану та як його можна подолати. У цій книзі він вмістив справжні життєві історії про те, як в основі депресивних розладів, жорстоких вчинків, залежностей, стресових ситуацій вдома і на роботі стоїть саме самотність, покинутість і бажання, щоб тебе помічали.

Впоравшись із майже хронічною проблемою самотності, яка тільки шкодить нашому здоров’ю та соціальним зв’язкам, можна буде глобально подолати нетерпимість, нетолерантність та зробити людей у світі і справді пов’язаними. І не штучно, за допомогою технологій, а якісно - завдяки усвідомленню кожним своєї ролі щодо інших.

Цитати з книжки

Про самотність та усамітнення:

Самотність визначається нашим внутрішнім рівнем комфорту. Саме це відрізняє самотність від усамітнення. Коли нам самотньо, ми нещасні й прагнемо позбутися цього емоційного болю. На противагу до цього, усамітнення — це стан мирного перебування сам на сам із собою чи в добровільній ізоляції. Це чудова нагода для самоаналізу і можливість поспілкуватися із собою без того, щоб нас відволікали чи турбували. Усамітнення підсилює розвиток нашої особистості, креативність та емоційний комфорт, дозволяючи нам розмірковувати, відновлюватись і поповнювати запас життєвої енергії. Упродовж тисячоліть монахи й аскети в різних духовних традиціях прагнули усамітнення як можливості для самозаглиблення і поновлення зв’язку з божественним. На відміну від самотності, усамітнення не обтяжене соромом. Це радше сакральний стан.

Усамітнення теж може трохи лякати, навіть жахати, оскільки воно дає випірнути на поверхню як позитивним, так і негативним думкам та емоціям. Кімната, у якій ми зустрічаємося зі своїми демонами, не завжди буде тим місцем, куди ми зайдемо добровільно. Але саме в цій боротьбі ми опрацьовуємо проблеми, прояснюємо свої почуття і налагоджуємо комфорт із самими собою. Тоді налагодження комфорту в усамітненні — це невіддільна частина зміцнення нашого зв’язку із собою, а отже, й уможливлення нашого зв’язку з іншими. Парадоксально, але факт: усамітнення захищає від самотності.

Про вплив хронічної самотності:

Коли ви хронічно самотні — у дитинстві чи дорослому віці, — самотність просочується глибоко у ваш спосіб мислення. Вона забарвлює ваші думки практично про все, особливо про ваш характер. Ви уявляєте себе невдахою. Переживаєте, що вам буде самотньо, навіть коли ви в компанії людей. А найдеструктивніше те, що ви ставите під сумнів свою цінність, думаючи, що з вами щось фундаментально не так і тому вам так болить.

Про дружбу:

На жаль, багато людей плутають дружбу з діловими стосунками, вбачаючи в людях джерело соціального або професійного статусу чи матеріальних благ. Доктор Роналд Шарп, який викладає курс літератури про дружбу в Вассар-коледжі, нарікав на цю плутанину у своєму інтерв’ю 2016 року. У дружбі «найголовніше не те, що людина може для вас зробити, а те, хто ця людина і ким ви обоє можете стати у присутності одне одного, — сказав він. І додав: — Поняття “не робити нічого, просто проводити разом час” нині стало свого роду втраченим мистецтвом». Створювати перепони для взаємності може й самотність. Бо коли ми самотні, нагальна незадоволеність власних соціальних потреб може ускладнювати для нас розуміння, шанування і реагування на потреби інших — навіть якщо це наші друзі. У своєму інтерв’ю 2017 року журналу The Atlantic Джон Качіоппо пояснив, що самотність може зробити нас занадто нетерплячими, зацикленими на собі й поглинутими власним емоційним станом. Тому, навіть коли при зустрічі з близькими друзями, якщо ми самотні й занадто довго були наодинці із собою, то можемо мимоволі перегнути палицю, розмовляючи трохи швидше й довше, ніж за звичайних обставин, бо ми прагнемо почуття зв’язку.